Я, тоді як тільки приїхала, відразу ж вирушила до Оленки додому, щоб розповісти їй, що сталося зі мною у відпустці. Я сіла за стіл, Олені не терпілося почути мою історію. – Давай, вже, не томи. Ну так ось історія моя почалася у відпустці, ми з чоловіком поїхали на море. Він і в звичайному житті любить випити, а тут ми у відпустці йому і приводу не треба було в загалом-то. Тут ще Валера зустрів друга з армії, каже ” не розумієш ти, жінка! Я товариша по службі років 10 не бачив”. Він думає, що це ідеальне виправдання його пиятикам. Того дня він повернувся настільки не тверезим, що впав на підлогу біля ліжка.
На ранок я хотіла його підняти, а він там весь в помаді. І тоді я вирішила поїхати без нього, залишила його там нехай далі п’є. Думаю все, роз лучення. По дорозі вирішила заїхати до покійної бабусі в село, думала, як раз на могилку зайду до неї. Прийшла сіла поруч з хрестом і за звичкою стала розповідати їй про Валерку, що він п’є, як вчинив зі мною і що я хочу розлучатися з ним. А мені через спина жінка, як відповість:
– Правильно робиш, що піти від нього хочеш. Я ось все життя так промучилася, ось до нього зараз і прийшла. Давно треба було розходитися. Я щось з нею так розговорилася, запропонувала їй довести її до будинку. Вона тоді ще розсміялася, сказала, що поруч живе. Ну я на наступний день вирішила огорожу бабусі пофарбувати. Пофарбувала, стою і згадала вчорашню жінку. Обернулася, і трохи з розуму не зійшла, дивлюся пам’ятник її стоїть. Її як років десять вже немає в живих. Я зі страху, бігом в машину і давай по газам до самого будинку. Мені так страшно ще ніколи не було. мені здавалося зараз я подивлюся в дзеркало заднього виду, а вона там. Я це на все життя запам’ятаю, точно, знак розлучатися з Валеркою.