– Синку, сходи до бабусі, будь ласка, я затримаюся на роботі, а вона вдома голодна, – говорила Віра по телефону, – на плиті є суп, змуси її з’їсти хоча б 2-3 ложки. Син погодився, Віра вимкнула телефон і знову пішла у роботу. За годину вона зателефонувала синові знову. – Ну що? Ти у неї? – Тільки-но вийшов. Ми про тата балакали. Тільки вона мені про нього розповідає. Від тебе не дочекаєшся й слова. – посkаржився син. Від цієї розмови на Віру наринули спогади. Вова любив її з другого класу. Таке рідко трапляється, але з Вірою було саме так. Вова любив, а Віра з ним просто дружила. На випускному хлопець підійшов до Віри та зізнався у своїх почуттях. – Ти дурень? Ми ж друзі, Вов, друзі! – відповіла Віра. Після цього вони більше не розмовляли. Але потім Вова пішов до армії, а Віра вступила до В НЗ.
Вони часто телефонували. Вова розповідав про армійське життя, Віра – про студентське. Вони знову потоваришували. Коли Вові залишався місяць до демобілізації, Віра поїхала море. Тут вона познайомилася із Максимом. Він став першим kоханням молодої дівчини. Віра вже представляла своє весілля, але їхній роман продовжився рівно стільки ж, скільки і відпустка. У Максима були улюблені дружина та дочка. Вова повернувся із армії. Дізнавшись про курортний роман Віри, він намагався відвернути її – водив у кіно, парк атракціонів, кафе та ресторани. Пізніше він пропонував Вірі. Тоді дівчина була у положенні. – Ти ж знаєш, що це не твоя дитина. – Яка різниця, – відповів Вова, – я люблю тебе, а значить люблю і твою дитину, точніше, нашу. Вони одружилися. Віра потоваришувала зі свекрухою, яка допомагала та навчала її всьому.
Батька у Вови не було – його не стало, коли хлопцеві було 14. Батьки пари були задоволені виборами своїх дітей. Але недовго тривало це щастя. За місяць до пологів Вова потрапив до ДТn, його врятувати не вдалося. Дитина наро дилася без батька, і свекруха попросила Вірі залишитися з нею, адже онук був її єдиною рідною людиною на землі. Віра пожаліла стару жінку. До того ж у них були добрі стосунки, тому їй було нескладно розділяти побут зі свекрухою. Тільки недавно, після розмови із сином Віра вирішила у всьому зізнатися. Лікарі були впевнені, що старенькій залишалося зовсім небагато. Віра не була готова нести цей тягар все життя, саме тому й вирішила все розповісти. – Мам, ти маєш знати дещо. Пробач, що я тільки зараз про це говорю, – сказала Віра, взявши свекруху за руку. – Ти про Пашку? Я знаю. Якщо мій Володимир прийняв його як рідного, хто ми такі, щоб відкидати його?