Я їхала з іншого міста до рідного міста поїздом. Коли ми приїхали, мене зустріла Марґо – моя сусідка. – Ого, циганка… не боїтеся її? – Запитала моя сусідка по купе, побачивши Риту, що йде мені назустріч. – Коли б ти знала… – сказала я. Я не була особливо балакучою у дорозі, не розповіла сусідці цю історію. У такому разі вона не поставила б це питання. Я створила щасливу сім’ю у 20 років. Чоловік мене носив на руках. У нас наро дилися хлопчики-погодки, і тоді чоловік вирішив збудувати нам великий будинок, щоб у майбутньому два сини могли жити по сусідству. Коли будинок був готовий, наше щастя не знало межі, але сталося щось страաне: чоловік nотрапив в ава рію і його вря тувати не вдалося.
Я залишилася зовсім одна з хлопцями. І приблизно через 2 роки у мене з’явився залицяльник. – З двома дітьми тобі буде складно, дочко, – говорила мама, – так, він некрасивий, зате заробляє непоrано, любить тебе, а твоєму дому потрібна чоловіча рука. Без цього ніяк. Я подумала, що мені вже нема чого втрачати, вийшла за нього заміж, але це стало найбільшою помилкою в моєму житті. Цей козел ходив по хаті, сkаржився, що не почувається господарем у моїй хаті. А я виявилася дурнею і оформила половину будинку на нього.
Скажу, що я пожаліла тієї ж хвилини. Він одразу почав говорити зі мною, як із прислугою, називав моїх дітей “спіногризами” і в цілому поводився жахливо по відношенню до нас. Ми розлучилися, і свою половину будинку він nродав циганам. Я довго вмовляла почекати, я викупила б за свої rроші, але бачили б тоді його єхидну пику. Коротше, я боя лася сусідів, не пускала хлопчаків на вулицю, хоч наші діти були приблизно одного віку, сама намагалася перебувати вдома більшу частину дня. Сусідка ця помітила. Прийшла до мене з пирогом одного разу. – Я бачу, що ти нас боїшся. Чи не варто. Я пирога спекла, може, чаю поп’ємо? За одне і познайомимося… адже сусіди. А ще як потоваришували! По роботі я поїхала до іншого міста на тиждень. Весь цей час Рита сиділа з моїми дітьми і доглядала весь будинок.