Поки юність не минула, треба відсипатись на роки вперед. Чим старший, тим більше часу на це не вистачає. Олег увійшов до кімнати доньки, яка прийшла додому пізно після прогулянки з друзями і спала до 2-ї години дня, і з думками: «Нехай спить, пам’ятаю себе у 19 років. Ох, як час минув», – зачинив двері і спустився у вітальню, згадуючи молодість. «Я спав і спав, мені було зовсім не важливо, чи я провалю лекцію, презентацію, курсову чи щось ще.
А коли й доїжджав до інституту, мчав нагору лише для того, щоби зустрітися з друзями. Нас було 3 нероби. Ми навіть не заходили на лекції, наш орієнтир завжди лежав у бік міста. Ми гуляли вулицями, жартували, сміялися до самої ночі. А на ранок знову сон, сон і сон. А якщо справді замислитися: куди поспішати? Все життя попереду… В одній знаменитій пісні співається: «Не тремтіти над кожним днем – ось уже цього навалом», а й справді?
Моя мама завжди лаяла мене за це, можливо, тому я не роблю всього цього зі своєю дочкою. Адже я визнаю, що робив усе вірно. Все, чого я досяг, задовольняє мене, та й друзі-нероби осторонь не залишилися. Один став режисером, другий – доктором наук. А спати зараз взагалі ніяк, прокидаюся о 6-й ранку. Час так швидко тече, що мені залишається лише насолоджуватися його присутністю. Ось і донька, нехай спить, нехай відсипається на роки вперед … їй ще багато що належить.