Після історії, що перевернула його життя, Іван працював лише за ”дякую”. -Иванушка скільки я тобі винна? – Запитала баба Маша у Вані, який поправив їй похилий паркан. -Ди ти що, баб Маш, я ж за спасибі тобі доnоміг. Як би там не було, бабуся накрила стіл і подала Вані холодного квасу. Іван не був класичним сільським молодцем, та ще й злисів, і було йому вже за сорок. Але чоловіком він був дуже добрим, ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Коли він зняв сорочку, щоб помитися, баба Маша помітила на його спині величезний шрам.
-Ой, Ваню, вже 10 років минуло, а шрам все ще не вицвів. -Так, більше 10 років, а начебто було вчора. Серьога тоді вперся. Я ж казав йому, що завтра все доробимо, а він, мовляв, ні, давай сьогодні. І сосна ця була величезною. Поглянув на неї і ще раз запропонував перекинути цю роботу на завтра. Ми й подумати не могли, що вона впаде у наш бік. А що мені лишалося. Толкнув я Серьогу в інший бік, і сам теж стрибнув на землю.
Ось тільки зачепила. Так і лежав у ліkарні понад місяць. А потім перевірка була. Я його не видав. А він тільки “дякую” сказав, і все. З роботи мене звільнили, а він і не заступився. Тому, баба Маша, ”Врятуй Бог” – найбільше, за що я можу працювати. – А Серьожа-то цей де? -Так він на північ поїхав, напився якось увечері, так і замерз – відповів Іван, закрив хвіртки і пішов до себе додому. – Бережи тебе Бог, і здоров’я тобі, Іван – прокричала йому слідом баба Маша.