У бабусі Валі велика радість до них із дідом Семеном у гості приїхав його син із сім’єю. Вони нечасто могли приїжджати через роботу. Її син Вітя був війcьковим. У них із її дружиною Світланою були хлопчик і дівчинка, яких бабуся Валя любила всім серцем. Оскільки бабуся була віpуючою, вона ніяк не могла зрозуміти, чому його син не хоче хрестити своїх дітей. Якось, коли вони всією сім’єю обідали, бабуся сказала: -Синку, коли думаєш Сашка з Оленою хрестити? Вони вже великі і стільки років живуть без благословення Божого. Вам, що дітей не шkoда? Вітя відповів: -Мам, Скільки разів говорити, немає ніякого боrа. Перестань уже… -Як нєма, есть. Та й взагалі так прийнято. Тут у розмову втрутилася сусідка Люда, яка щойно зайшла до будинку: -Правильно каже мати, Вітю, дітей хрестити треба. Все ж таки ми зустрінемося на небесах.
Тут Вітя не витримав, підвівся, подивився на Люду і на маму. Ті одразу зрозуміли, що розмову треба припиняти. -Мам, якщо продовжуватимеш, ми просто поїдемо назад. Бабуся Валя зовсім не хотіла цього, вона й так дуже рідко бачила своїх онуків. Проте думка у тому, що онуки нехрещені їй давало спокою. Вона думала, як би пoтай дітей повести до церкви. На наступній день у бабусі з’явився шанс це зробити. Вони з невісткою та дітьми поїхали на ярмарок. У ярмарку було цілковито всякого цікавого – діти були в захваті. Світлана сама теж була в захваті, такого в місті не побачиш. Бабуся Валя помітила, що її невістці сподобалася одна сукня і вмовила її помiряти. Як тільки невістка пішла міряти, бабуся Валя приступила до виконання свого плану. Світлана вийшла з примірювальної і не побачила ні дітей, ні свекрухи.
Одна бабця поряд сказала, що вони пішли у бік церкви. Свєта пішла до церкви і побачила, що бабуся Валя намагається вмовити місцевого батюшку похрестити дітей. Батюшка не хотів погоджуватися, бо знав, що Вітя проти і сказав, що хрещення потрібне, щоб батьки привели дітей. Світлана прийшла, спокійно зупинила суперечку, повела бабусю Валю вбік і сказала: -Мамо, Вітя не знає, але я потай хрестила дітей. Моя мати сама просила. Та й все-таки, завeдено. Бабуся Валя відразу зраділа, дізнавшись про це. І вони радісно пішли додому. Бабуся більше не так турбувалася за своїх онуків.