Кіндрат, чоловік Альони, відразу знітився, дізнавшись діаrноз подружжя – безnлiддя. Аля наткнулася на хлопця років п’яти в лісі. Вона підняла його на руки і попрямувала до села. Того визнали, показали будинок, куди вона зайшла з дитиною. Усередині виявила сплячу, п’яну матір дитини. Альона простягла хлопчику бутерброд із ковбасою, який був у неї із собою. Тієї радісно вихопив його і з’їв. -Боже, – жахнулася вона, – Такий маленький і голодний. Як же так?! Альона пройшлася хатою. Брудно і немає їжі. Порожньо, тільки дитячі речі валяються в кутку купкою. -Я тобі тут не кину, – не замислюючись взяла малюка Альона і попрямувала до сільради. Там зустріли Алю зітхнувши. -Яка б не була, а Сидорова мати хлопчику. І без вас розберемося, не треба мені сюди дитину водити. Його звали Толя. Олена дала йому книжку, посмажила яєчню та налила молока. Поївши, тієї заснувши. – Збрендила? – повернувся додому Кіндрат.
– Він же Нінкіна дитина. Вижени його до мамки. -А Тобі шкода що, якщо з нами поживе? – Здивувалася Олена. -Безболота. Чоловік пішов від Алі. Міркував так – ” баба-пустоцвітка, стороннім хлопчиськом намагаєшся втішитися, ну і поралися з ним, а мені такого щастя не потрібно. Іншу бабу собі знайду”. Заті нагрянула свекруха, висловилася: – Згасло ваше сімейне вогнище. Дім мій. Його збудував прадід. Так що вісь так. Забери все своє та їдь. Хлопця Нінке поверни.w Альона пішла, забравши з собою найнеобхідніше і дещиця. Привела Дещиця до Нінки, та знову спить. У приміщенні тієї самий бруд і злидні. – Толенька, – нахилилася до малюка Аля. – Зараз мені треба поїхати. Але я повернусь. Повернулася піті та почула: – Візьми мене з собою, Алю! – Не зараз, Толенько! Я приїду назад! – Олена повернулася до малюка плачучи… – Хто ти? – очманіла Нінка Сидорова.
– Олена я, – відповіла та, моя стати… Коли п’єр яна Сидорова явилася вночі і притягла подругу, таку ж п’є яничку, Олена виштовхнула їх у шию. – Тут дитина. Тут ви пиячити не будете… – Дядько Гриша прихав, – крикнувши Толик і кинувся до дядька… Сидоров був приголомшений. Чистота в будинку хороша, є їжа в каструлях. У чистій шафі розкладено по стопочках, акуратно, одягається. Сохне білизна надворі. Місто, зарослі будяком, приводитися в норму. – Втомилися з дороги? Руки мийте, я вас нагодую, – Аля посміхнулася здивованому гостеві. – Гони геть її. Це дружина Кіндрата, – Нінка висунулась із сіней. – Дружина? – здивовано глянувши на Олену чоловік. – Колишня. Олена, і брат, що регулярно приїжджає до неї, не давали Нінці”розслабитися”. Вкравши в Олені получку, вона безслідно зникла. Олена тихенько плакала, коли приїхав Сидоров.
– Олено, щось сталося? – С. Зникли гроші , – і розплакалася. – А де Нінка? – Дня три її вже нема? – Гроші теж дні три як зникли? – Так-а-а, – ревіла Аля. – Ясно. Гроші слямзила і втекла. Знайомий почерк. – Як же так, Грицю? – Я ж малого в дитсадок … Я ж … Я ж … Сидоров обійняв Олену, що плакала, за плечі… Бабки ділилися останніми “новинами”: – Кіндрат, Оленкін колишній, кажуть, дружину повернути хоче. – Даремно він це затіяв. У Гришка Сидорова не ведеш. – Сидоров, кажуть, з Оленою одружився і Толіка вcиновлюватиме…