Усі мої знайомі знають мене душею компанії. Я дуже товариська жінка, завжди на позитиві, готова зрозуміти та підтримати будь-кого, друзі кажуть, що я чудово вмію слухати та говорити потрібне слово у потрібний момент. 4 роки тому я вийшла заміж. То був мій перший шлюб, другий для чоловіка. Від kолишньої дружини він пішов після 7 років спільного життя. Він практично не говорив про неї, а з розповідей у мене склалося враження, що вона була грубою і, можна сказати, немудрою жінкою. Жили ми мирно.
Чоловік завжди казав, що я модель ідеальної дружини, про яку мріють усі чоловіки. Він цінував моє вміння розв’язати будь-який kонфлікт мирним шляхом на спокійному тоні без криків. Я думала, що наш шлюб бездоганний і наші діти дорівнюватимуть нам. Думала… Але не все, що ми думаємо, збігається із реальністю. Одного дня чоловік не повернувся з роботи. Подзвонив і сказав, що у нього виникли справи, передзвонить потім, коли все налагодиться. Це був початок кінця. Потім він зник на тиждень. Не відповідав на дзвінки, не дзвонив сам. Мені довелося зв’язатися зі свекрухою.
Вона сказала, що її син у неї, але він не може підійти до телефону. Ще через кілька днів я повертаюся додому з роботи і бачу… точніше, не бачу жодної речі від чоловіка в нашому домі. Я вже не стрималася, поїхала до свекрухи. Чоловіка в її будинку не було. Свекруха сказала, що він уже подав на роз лучення і полетів на відпочинок із колишaньою дружиною. Потім вона попросила мені більше не приходити до неї, бо я вже чужа людина, і нас нічого не пов’язує. Уявляєте міру моєї образи? Довгий час мені було соромно навіть розповісти цю історію десь. Тому що як можна пояснити те, що чоловік від “хорошої” мене пішов до “поганої” колишньої.