– Хочу заміж! Начаруй мені нареченого! – наказовим тоном заявила Олеся прямо з порога. Бабка Мотрена на кілька секунд завмерла, такого нахаб ства з нею давно вже ніхто собі не дозволяв. Відьма все-таки, а не аби хто. – Ну? – Олеся пройшла до столу і kинула мішечок із rрошима. Мотрона посміхнулася щер батим ротом і відклала булку, яку їла. Оглянула дівчину з ніг до голови, спитала: – А якого нареченого тобі треба? – Ну так, гарного й дужого, щоб на руках мене носив! Мотрона встала, взяла свою тростину з молодого деревця виточену, подивилася на дівчину з прищуром і стукнула тростиною об підлогу. – Будь ласка! За спиною в Олесі з’явився плечистий красень, чарівно посміхнувся і підхопив дівчину на руки. Олеся ойкнула та обхопила його руками за шию. – Що всі? Прям ось так просто? – А чого тобі ще? – Бабуся сховала rроші в кишеню. – Забирай, чого просила! Олеся подивилася на свого нового нареченого:
– Вітання! Хлопець дивився на неї безглуздим поглядом новонародженого теля. – Угу! – відповів красень і знову посміхнувся. – Стривай-но відьма, – Олеся насупилася, – він що, дурень? – Ти просила гарного, ось отримуй! – пробурчала у відповідь відьма. -Стій, стій, я не згодна на це! – Олеся щосили намагалася вислизнути з обіймів, але хлопець тримав її і не збирався відпускати. – Мій чоловік буде багатим та розумним, а не таким, як ти… – Гаразд, – сказала Мотрона і знову тупнула тростиною об підлогу. Синьоокий красень одразу впустив дівчину на підлогу, Олеся заплуталася в підлогах свого сарафана, абияк схопилася на ноги. На місці красеня-нареченого стояв кволий очкарик у дорогому одязі. – Найрозумніший холостяк на двісті верст у окрузі! Багатий казково! – оголосила відьма. Олеся оглянула нового нареченого з ніг до голови, зморщила личко. – Ні, так не піде! Ти що зовсім нічого не розумієш, стара? Мені потрібний гарний, сильний і розумний! – Трьох начарувати? – хитро перепитала відьма. – Так ні ж! – нахаб на наречена тупнула ніжкою,
– мені потрібен один, але самий! Щоб усі в селі заздрили! Бабуся посміхнулася і знову стукнула тростиною об підлогу. Наречений став гарним, плечистим і розумним, і багатим, але на Олесю дивився з nрезирством, як на огидну набрид ливу комаху. – Це що? – Дівчина відійшла від нього на пару кроків. – Наречений твій, забирай і йди, набридла ти мені, не даєш спокійно поснідати! – Ні, мені такого не треба… – Олеся похитала головою. – Справа господарська! Не подобається – не бери! Я свою справу зробила, rроші не поверну назад. Мотрона сіла за стіл і взяла до рук відкладену булку. Олеся зітхнула, стиснулася вся, стулилася під пихатим зневажливим поглядом нареченого. – Бабуся, а можна мені такого нареченого, щоб мене дуже любив? – А як же краса та багатство, розум та сила? – примружилася відьма. – Ну, це теж треба, звичайно, але головне, щоб любив дуже! Можна, можливо? – Гаразд, куди ж тебе подіти-то таку дурню…
– Мотрона зітхнула і взяла свою тростину, – Ось! Як тільки тростина стукнулася об підлогу, замість гордовитого нареченого з’явився новий. Не силач і не слабкий, не красень, але й не потвора, не багатій, а й не бідняк, звичайний хлопець, як усі. Олеся сплеснула руками. – То це ж Колька! – Що, знову не підходить? – усміхнулася відьма. — Ні, тобто так… — Олеся чомусь зніяkовіла, почервоніла навіть, — Просто він минулого тижня до мене сватався, а я відмовила йому. Думала, що краще знайду, красивіше та багатше… Кілька дивився на неї заkоханим поглядом і око відірвати не могло. Олеся посміхнулася і взяла його за руку. – Все, ось цього я забираю, більше нічого не треба! Кілька підхопив наречену на руки, підморгнув відьмі. – Ну бувай! Порада та любов! – відьма жувала булку і проводила парочку хит рим поглядом. У кишені приємним тягарем лежали два мішечки золота. І навіщо тільки Кольці знадобилася така наrла наречена…