Ось таку повчальну історію розповів мені сусід-вді вець. Живе він один, діти живуть в місті, і він іноді їх відвідує. По сусідству живе Любава-багатодітна мати, та й важко назвати її матір’ю. Будинок їм видала як багатодітній родині сільрада. Будинок був пристойний, з усіма комунальними послугами, правда воду ще не провели.
Та вона Любаві не потрібна була. За дітьми не було ніякого санітарного догляду, вони ро сли як бур’яни в городі: немиті, брудні, завжди голодні. Матері було не до дітей у неї була одна подруга-пляшка самогону. Від одного дитячого пособія до іншого пиття не вистачало, віддавалася навіть мі зерна дономога на придбання самогону.
Жила вона з чоловіком, хоча і була в розлученні для того, щоб побільше урвати у держави. Ніколи війна не пройшла, не купала дітей. Як тільки соціальна служба приносила якусь обновку, брудну вона викидала. Всі діти відставали в розвиток. У родині пили всі, крім маленьких. Шкірні вихідні будинок гудів вид п’яних гостей і на це Ешлі всі дитячі rроші. Ніякого виховання діти не отримували.
Часто просили у сусіда шматочок хліба. Навіть мама спала після чергового запою. Любава все сприймала легко: нема води і не треба бу рити свердловину-навіть у сусіда Степана є вода. Вони навіть туалетні двері пропили. Ось таке шось “Веселе” життя з такими недбай ливими сусідами