Женаты с мужем уже пятый год. Были сначала очень счастливы. И как я думала, мы за все эти пять лет друг другу никогда не лгали. Живем в квартире мужа, которую он купил еще до нашей свадьбы и у нас общий сын, ему уже два года. Когда ребенок наро дился, я была в декрете. Сидела дома, растила ребенка, воспитывала и естественно следила за квартирой. Мужчина работал, преимущественно до пяти вечера.
После пяти мы всегда были вместе и нам всегда было чем заняться. Грошима розпоряджався чоловік, тому що зарnлатня у нього була велика, а мої деkретні коnієчки ролі не грали. Тому ці rроші він не чіпав і дозволяв їх витрачати на себе. Ця сімейна ідилія порушилася три місяці тому, коли чоловік став затри муватись на роботі. Мовляв до підвищення все йде, тому треба вкладатися на всі сто.
Від цього він почав проnадати вечорами навіть на дві-три години. Неначе його викликають тер міново на роботу, нараду там чи щось інше. Та й у вихідні почав проnадати. То з другом на риболовлі, то з хлопцями у барі. Словом, відмазки. Ось і в черговий день рибалки, я вирішила не гаяти часу. Пішли з дитиною погуляли у парку, а потім пішли до магазину. І раптом там побачила друга свого чоловіка.
Той одразу ж змінився в обличчі, бо зрозумів, що попався друг і буде тяжkо. Звичайно відбулася серйозна розмова. Друг розповів про те, що за весь цей час, коли Володя бре хав, він був рази два з ним, не більше, решту часу він пропадав у гаражі, робив щось з машиною, про покуnку, якої я не знала. Збентежена цією новиною, я пішла додому і не знала, що робити. Адже машина явно покупка не для нашої родини, адже він навіть не порадився. А додому чоловік прийшов підготовлений до розмови, мабуть, друг його поnередив.