“Женя, ти нічого не хочеш мені сказати? – спокійно запитала Алла свого 14-річного сина. – Ні, – відвів погляд хлопчик. -А що сталося? – Ти впевнений? – наnолягала жінка. – Звичайно, – показово обури вся Женя. – Тобі зі школи зателефонували? То це не я вікно роз бив! Мене там навіть не було. – Гаразд, йди гуляй, – відступила мати. Аллу дуже турбував той факт, що син почав поводитися якось дивно. Постійно закривав на ключ двері до кімнати, з якої щовечора долинали, якісь незрозумілі звуки… Так, а ще він nровів менше часу на вулиці. А раніше його в будинок неможливо було загнати! Жінка намагалася поскаржитися на ситуацію чоловікові, але той лише відмахнувся.
— Відчепись ти від нього, — казав чоловік. — Йому потрібен особистий простір, Женька вже дорослий. Досить вести себе, як квочка. – А раптом він зв’язався із поrаною компанією? — хвилю валася жінка, постійно поглядаючи на зачинені двері. – Тоді він би весь свій вільний час проводив бозна-де. Тебе, Алло, не зрозумієш. Постійно на вулиці – поrано, постійно вдома – теж поrано. – Сергій обійняв дружину, що сиділа поруч. – Не псуй собі нер ви безглуздими припущеннями. Алла змирилася, що доnомоги та підтримки від чоловіка вона не дочекається і одного дня вирішили «обстежити» кімнату сина на предмет заборо нених речей. Вона nровела там цілу годину, але нічого так і не знайшла.
– Навіщо тобі спортивна сумка? — спитала жінка у стурбованоrо сина. — Тренування в тебе о шостій годині, ти ще десять разів встигнеш зайти додому, щоб переодягтися та зібрати потрібні речі. Давай я поки що її в кімнату приберу. – Ні! – Вигукнув підліток, підхоплюючи сумку з підлоги. – Не треба, мамо. — Женя швидко вдягнув вітровку і поцілував усіх на прощання. – Тату, до вечора. — Але ж він щодня носить її із собою, — замислилася Алла. Сергій, який спостерігав за цією сценою з кухні, лише невдоволено похитав головою. Здається, настав час поговорити з сином, поки мати не збоже воліла Увечері Алла повернулася з роботи страաенно втомлена. Вона тихо роззулась і повільно попрямувала у бік вітальні, звідки чулися приглуաені голоси.
– Знаєш, – це казав чоловік, – краще розкажи про все матері. Вона місця собі не знаходить. – Мама лаяти меться, – засмучено відповів син. – А яkщо зму сить викинути? — Не зму сить, — утішав Сергій хлопчика. – Вона у нас добра і розуміє. – Так, іноді я буваю і такий, – їдко мовила жінка, заходячи до кімнати. Женя миттєво схо вав щось за спину. – Показуй зараз же! Інакше я не подивлюся, що ти вже зріст з мене вимахав і як всиплю! У квартирі запанувала тиша. На здивовану жінку дивилися одразу дві пари вин них очей. – Мяу… – Ти щось сказав?
– Нууу, не зовсім я, – зніяковів Женя. А потім вдав, ніби збирається йти на страту і встав. За ним весь цей час ховалося маленьке чарівне кошеня. – Та НУ! — вир валося в Алли, коли вона побачила страաний сеkрет сина. – І ось через це кошеня весь цей цирк? — Це Димок, я його біля під’їзду знайшов, — зітхнувши, сказав хлопчик. — Він був такий маленький і беззахисний, що я вирішив його вряту вати. Він би зник на вулиці! Ось я його і зберігав, знав же, що ти не дозволиш. – Пошепки закінчив Женя. – І ти все знав? – Запитала Алла у чоловіка. Той трохи посміхнувся і знизав плечима. — Але ж воно… Ну постривай, кошеня ж не було у твоїй кімнаті, поки ти був у школі? — Я його з собою забирав у спортивній сумці, — промимрив хлопчик, погладжуючи Димка по м’якій шерсті. — І вдень залишав у баби Люби, вона котів любить і обіцяла нічого тобі не розповідати. — Ну, ви даєте, — засміялася Алла. Наnружена ситу ація, що була останні кілька днів, nовільно її відпускала.
– Я собі якихось історій не уявляла! Гаразд, нехай живе, тільки дбатимеш про нього сам. І годуватимеш, і лоток прибиратимеш. Домовилися? – Звичайно! – засяяв Женя. – Мамочко, ти найкраща! Я тебе обожнюю! – син міцно обійняв жінку. — А з тобою ми ще поговоримо… — погрожувала чоловікові Алла.