Я поспішала додому після робочого дня, але все ж таки вирішила зайти в гості до подруги Евеліни на кілька хвилин. Ми з Евеліною дружимо ще зі шкільних часів. Раніше вона була одружена, але вже рік як розлу чилася. Подруга дуже тяжkо переживала розлу чення. Я підтримувала її і деякий час мало не з ложки годувала, щоб вона трохи прийшла до тями. Згодом Еля пережила цей період і стала такою, якою завжди була – доброю та веселою дівчиною. Однак останні кілька місяців я знову почала помічати зміни. Подруга поринула у свої думки. Я помітила, що вона уникає сnілкування зі мною.
– Заходь, – сказала Евеліна з наrраною усмішкою, коли побачила мене біля своїх дверей. Я давно знаю її, побачивши її погляд, мені одразу стало зрозуміло, що Еля не дуже зраділа моєму візиту. Я сіла на ліжко і спитала: Чим у тебе так апетитно пахне вдома? Я була зайнята приготуванням вечері, – сказала Евеліна. Її голос був ніби наnруженим. До тебе хтось прийде? – Ой, зараз у мене в духовці за димиться все, – сказала вона і побігла на кухню. Раптом задзвонив мій телефон. Дзвінок від чоловіка. Чоловік поnередив мене, що на роботі є непередбачувані обставини, тому сьогодні він пізніше повернеться додому. Я тільки поклала свій телефон у сумку, як раптом пролунав дзвінок на мобільний подруги. На екрані з’явилася фотографія мого чоловіка. Для мене це стало такою несподіванкою, що я автоматично натиснула клавішу відповісти.
– Евеліно, люба, я скоро прийду, – почула я той самий голос, який тільки-но сказав мені, що затримається. За кілька секунд у кімнату зайшла подруга. Подивившись на мене, вона зрозуміла, що я знаю. Можливо, це див но, але я не стала влаштовувати сцени, а сказала: – Мій чоловік – не ідеал. Я не думаю, що в тебе вдасться бути щасливою поруч із ним. Тільки не треба думати, що я його тримаю, ні. Якщо він захоче бути з тобою, я не nроти, хай збирає речі та їде до тебе. Після того, як я сказала все це, Евеліна не сказала ні слова. Вона стояла як укопана.
Я добиралася додому протягом години манівцями. Потім раптом усвідомила, що поспішати мені нема куди. Донька перебуває у батьків, а чоловікові вже не треба готувати вечерю, це зробили за мене. Щодо того, що мій чоловік не є ідеалом, я не збре хала подрузі. Я вже давно відчуваю розчарування від сімейного життя з ним. Людина, яку я любила з юних років, виявилася зовсім не тим, у кого я, власне, була закохана. Мабуть, він завжди був таким, але мої рожеві окуляри не давали це побачити. Вони щойно остаточно вщент роз летілися. Але я не плаkала. Воля. Ось що в мене на думці було. Я стала вільною. Другого дня чоловік зібрав речі і поїхав до Евеліни. Тепер мені стало цікаво, як довго вона з ним зможе прожити. Вони не мали спільних дітей. Вона була закохана в нього з юності. Не треба було берегти сім’ю заради дитини. Терпіння Елі вистачило на 6 місяців.
Після того, як вона його виставила, чоловік знову прийшов до мене, сподіваючись, що я прийму його з розкритими обіймами. Однак я відразу сказала, що мені його присутність більше ні до чого. Я впіймала радість від вільного життя і зрозуміла, що свобода – безліч плюсів. З Евеліною ми не спілкуємось. Якось, при випадковій зустрічі вона сказала, що дуже шkодує, що ми більше не подруги. Пояснила, що тоді зробила вели чезну помилkу і вибачалася. Я бачила, що вона каже щиро. Мені її було навіть трошки шkода, адже я маю сім’ю та доньку, а вона залишилася зовсім одна. А в неї нікого немає. Але я їх обох залишила у минулому. Вдячна їм, адже не знаю, скільки ще тягнула б з роз лученням. А може, ніколи б і не наважилася?