Я завжди була впевнена, що правда на моїй стороні, оскільки я доглядала маму, а в нашій сім’ї було негласне правило: хто піклується про батьків, той і отримує спадок. Однак мій брат, Андрій, мабуть, про це забув. Ми з братом Семеном давно створили свої сім’ї, він навіть виїхав за кордон і не хотів повертатися. Я переїхала до міста і займалася своїм життям, але Андрій залишився у селі з батьками та почав ремонтувати будинок. У результаті після багатьох років, коли мама і тато стали зовсім старими, мені довелося повернутися в село, щоб допомогти їм. Чоловік з дітьми залишилися у місті, а я щодня добиралася до роботи, що було непросто через мій вік і погані дороги.
Я дбала про батьків десять років, коли мої брати жили собі на радість. Коли померли батьки, я сплатила всі витрати, а на поминках дружина брата, Жанна, заявила, що будинок повинен дістатись Андрію, оскільки він його будував, і запропонувала мені лише третину від продажу. Я була в жаху, адже ми продали квартиру в місті, щоб переїхати до села і доживати тут свої роки. Мені здавалося несправедливим, що Андрій, який майже не брав участь у догляді за батьками, міг претендувати на більшу частину спадщини.