Артем та Таїсія були одружені вже два роки. Вони любили один одного, але стосунки між дівчиною та свекрухою залишалися напруженими. Таїсія була м’якою та доброзичливою, завжди намагалася догодити сім’ї чоловіка, особливо його матері. Проте, попри всі її старання, Маргарита Петрівна зустрічала її холодом. Свекруха ніколи не говорила прямо нічого образливого, але її погляди, тонкі натяки та суха інтонація давали зрозуміти, що Таїсія у цьому будинку — небажаний гість. Щоразу, повертаючись від свекрухи, дівчина відчувала занепокоєння. — Артеме, мені здається, твоя мама мене не любить, — з тривогою говорила вона чоловікові. Артем, важко зітхаючи, відкладав книгу і бурчав: — Ну, знову! Тася, мама тебе поважає, просто вона стримана людина. Ти ж знаєш, як їй було важко ростити нас поодинці після смерті батька. — Я розумію, що їй довелося нелегко, але чому мені здається, що за моєю спиною вона мене критикує? — Це просто твої домисли…
— Ні! Я ж розповідала тобі, як чула її розмову з бабусею! Вона називала мене безглуздою, казала, що я їй не до душі! — Нагадала Таїсія. — Ти не знаєш, чи було це про тебе! Давай краще відволічемося. Може, у кіно сходимо завтра? Вийшов новий фільм, тобі сподобається, — швидко змінив тему Артем. Але Таїсію не так просто було переконати. Вона чудово відчувала ставлення свекрухи і знала, що та недолюблює її сім’ю, хоч ніколи не говорила цього відкрито. Після чергового візиту до Маргарити Петрівни дівчина вирішила з’ясувати правду. Наступного разу, збираючись у гості, вона взяла з собою диктофон. Зайшовши на кухню, Таїсія непомітно сховала маленький пристрій серед рушників. Потім, вдаючи, що все гаразд, допомагала свекрусі готувати вечерю, наче нічого не сталося. Повернувшись додому, вона не сказала чоловікові жодного слова. Наступного дня дівчина знову вирушила до свекрухи, під приводом допомогти зі справами. Насправді її мета була — забрати диктофон. Вона знайшла його там, де лишила, і, стискаючи в долонях, повернулася додому. Увечері, коли Артем прийшов з роботи, Таїсія підійшла до нього із загадковим виразом обличчя. — Артеме, давай дещо послухаємо, — сказала вона, тримаючи в руках диктофон. — Що це? — здивувався чоловік, знімаючи куртку. — Просто увімкни, — наполягла Таїсія. Спочатку на записі було чути звичайні звуки: шум води, дзвін посуду, розмови про погоду. Потім пролунав роздратований голос Маргарити Петрівни. — Я ніяк не можу заспокоїтись! Де були очі мого сина, коли він одружився на ній? Це дівчисько абсолютно безпорадне! Готувати не вміє, господарювати — теж! — обурювалася вона. — І взагалі, хто вона така? Сімейка у неї… чайник нормально закип’ятити не можуть! Що мати, що дочка — дві однакові! Після цього пішли колкі зауваження про зовнішність Таїсії, її манери, сім’ю. Наприкінці розмови свекруха мило попрощалася зі своїм співрозмовником і увімкнула телевізор. Таїсія вимкнула запис і глянула на Артема з болем в очах. — Тепер ти бачиш? Я не вигадувала! Артем мовчав, опустивши погляд. Він відчував розгубленість і збентеження. З одного боку, він розумів, що мати справді перегнула ціпок, але з іншого — був шокований тим, що Таїсія таємно записала її розмову. — Мама завжди була різка, — пробурмотів він. — Може, вона просто це сказала на емоціях… — На емоціях?! — Вигукнула Таїсія. — Це виправдовує її образи? Моєї родини, мене?! — Вона, мабуть, переживає… — спробував заспокоїти Артем. — Та гаразд тобі! Переживає так, що принижує мене за спиною? Артеме, якщо ти не можеш мене захистити, нам потрібно серйозно переглянути наші стосунки! — у розпачі вигукнула Таїсія і вибігла з кімнати.
Артем залишився один з важкими думками. Пізніше, коли він трохи прийшов до тями, вирішив поговорити з матір’ю. — Мамо, ти не маєш рації. Це вже перебір. — Стривай! Вона що, записала мою розмову? — Вибухнула Маргарита Петрівна. — Хто їй дав це право?! — Так не можна, мамо… — Я піду в поліцію! Вона шпигунить у моєму будинку! Як вона взагалі сміє! А ти ще просиш мене вибачитись?! Та вона мусить у мене на колінах стояти! — Мамо, ти себе чуєш? — Чудово чую! І щоб цього дівча в моєму будинку більше не було! Мені тепер і слова не можна сказати, раптом ще десь жучки наставила! — кип’ятилася Маргарита Петрівна. — А ти замість того, щоб захистити матір, прийняв її бік! — Не смій нічого робити проти неї! — твердо відповів Артем. — Я тебе ще не питала, що мені робити!
— пирхнула жінка і скинула дзвінок. Артем намагався передзвонити, але безуспішно. Зрозумівши, що мати може наробити дурниць, він поїхав до неї, щоб переконати не роздмухувати скандалу. Однак Маргарита Петрівна навіть не відчинила йому двері. Через кілька днів, трохи охолонувши, вона вирішила не звертатися до поліції, але поставила перед собою іншу мету — остаточно зіпсувати стосунки сина з дружиною. Але Артем зрозумів її задум і став рідше з’являтися у батьківському домі.