Мій чоловік Петро майже три роки навіть не пропонував мені приїхати до нього до Словаччини. Відразу обмовлюся – він не ухилист, поїхав туди ще до початку війни на заробітки. Щоразу, коли я порушувала це питання, чула ту саму відповідь: – Це дорого, Оксано. Краще витратити гроші на дітей. Я зітхала, стримуючи роздратування, яке з кожним разом розросталося все сильніше. Мені так не вистачало його, а діти взагалі плакали навпори, коли спілкувалися з ним по відеозв’язку. Але я розуміла, що без його заробітків ми жили б у крайній нужді. Адже іпотека, кредити, діти… Минуле Різдво принесло мені чергове розчарування.
– Може, краще влітку? – Запропонував Петро. – Діти будуть на канікулах, разом відпочинемо, можливо навіть з’їздимо до моря в іншу країну. Але літо минуло, а його обіцянки так і лишилися словами. Тоді я вирішила: чекати більше не буду. Я зроблю йому сюрприз! Тим більше, незабаром у нього день народження, чудовий привід для несподіваного візиту. Я довго готувалася, шукала квитки, вибирала подарунок – щось особливе, щоб його просто позбавило дару мови від радості. – Мамо, ти впевнена, що тато зрадіє? – Запитала дочка Аня. — Звичайно, люба.
Це ж сюрприз. Тато буде щасливим. Дорога виявилася довгою і втомливою, але думка про те, як він відчинить двері і обійме нас, зігрівала. Я уявляла його захоплене обличчя, щасливу посмішку. Однак доля ніби всіма силами намагалася завадити нашій зустрічі – затримка на кордоні, якісь несподівані труднощі… Але найстрашніше чекало попереду. Коли я підійшла до будинку, де Петро винаймав житло з колегами, звідти долинала музика, веселий сміх, дзвін келихів. «Напевно, святкують чийсь день народження», – майнула думка. Я підійшла ближче і почув голос чоловіка. Він звучав по-іншому – щиро, весело, як вже давно не звучав зі мною.
А поруч з ним – жіночий сміх. Серце шалено забилося в грудях. Я постукала у двері, потім почала стукати сильніше, і в якийсь момент світ переді мною просто розколовся. На дивані сидів Петро, обіймаючи молоду жінку. Вони сміялися, дивилися один на одного так, ніби довкола нікого не існувало. Двері відчинив його знайомий, той самий, з ким вони їхали разом на заробітки. Вечірка миттєво втратила всю свою радісну атмосферу. На обличчях присутніх застигло здивування. – Оксано?! Що ти тут робиш? – Петро різко схопився з місця. – Це я маю у тебе спитати!
Що тут відбувається? – Це не те, що ти подумала… Ми просто… – почав він марудити. Жінка поряд з ним повільно перевела погляд з мене на нього, потім тихо промовила: – Я не знала, що ти маєш дружину… – Він і не збирався тобі розповісти про це! – Оксано, почекай! Все не так, дай мені пояснити! Я сиділа в готельному номері на краю ліжка, дивлячись у стелю. Телефон не замовкав – одне за одним надходили повідомлення: «Оксано, то була помилка! Дай мені все пояснити!» Я не могла усвідомити, що тільки-но сталося. Ми були разом майже 15 років, будували сім’ю, плани, майбутнє. Як? Як він міг так вчинити? Я повернулася додому розбитою, але дітям збрехала, сказавши, що сюрприз вдався. Добре, що вони нічого не бачили…