Марта, друга громадянська дружина мого батька, витерла скупу сльозу зі свого і без того зморшкуватого обличчя, змирившись з ситуацією, що склалася. Стоячи біля неї у дворі, ми з сестрою не знали, що робити… Ми приїхали забрати батька додому на прохання матері. Вона довго міркувала над цим і вирішила, що він має повернутися до своєї справжньої родини. Наші батьки розлучилися після 20 років шлюбу: рішення було ухвалено з ініціативи мами. На той час ми з сестрою вже навчалися в університеті і розуміли, що у наших батьків своє життя, хоча нам хотілося мати єдину сім’ю. Після розлучення батько повернувся до рідного міста і спочатку жив з матір’ю, а потім оселився у Марти – місцевої вдови без дітей та чоловіка.
Майже на 10 років старше нашого батька, Марта була чудовою господаркою, і вони прожили разом 4 роки, так і не одружившись. Тим часом особисте життя нашої мами не складалося, і після нашого від’їзду вона жила сама. Коли я оголосила про свої заручини, мама стала наполягати на поверненні батька, стверджуючи, що є його справжньою дружиною по церкві та дітям. Зіткнувшись з добротою Марти, нам було вкрай незручно передавати мамині вимоги. Тату був потрібен час, що все обдумати, але, зрештою, він вирішив повернутися заради нас.
Переїзд мало вплинув на стосунки наших батьків. Батько справлявся сам, займаючись усім – від садівництва до господарювання. Під час одного з наших візитів він зі сльозами на очах повідомив, що Марта серйозно хвора. Ми з сестрою поспішили на допомогу і забезпечили їй медичну допомогу. Протягом 2 років ми підтримували її, доки вона не померла. На наш подив, вона залишила все своє майно татові, все ще вірячи в його любов. Коли мама дізналася про заповіт, вона була в люті, звинувачуючи нас у зраді. Тато був глибоко вражений, а пояснити мамі наші дії стало неможливо: ми хотіли допомогти Марті тільки зі щирого піклування, а наша мати розцінила це як зраду…