Ми з чоловіком Віталіком були легко прийняті в його велику дружну сім’ю, якою я дуже дорожила. Незважаючи на своє міське виховання, я любила приїжджати в село до свекрухи, де навіть така рутинна робота, як посадка картоплі, приносила мені задоволення. Однак, коли моя свекруха захворіла, динаміка змінилася.
Спочатку четверо її синів, включаючи Віталіка, доглядали її по черзі, але згодом троє з них через різні обставини перестали робити свій внесок. У результаті ми з Віталіком переобладнали нашу маленьку однокімнатну квартиру, щоб дати притулок свекрусі на невизначений термін, засунувши своє власне життя в тісні кути. Цій перестановці ще більше завадило те, що моя дочка Надя пішла від свого ненадійного чоловіка і тепер потребувала житла разом із новонародженою дитиною.
В умовах, коли наша квартира була вже занадто тісна, я почала розриватися між дочкою та свекрухою. Віталік запропонував звільнитися з роботи та відвезти маму до села, вважаючи, що Наді буде легше жити у місті. У результаті чоловік зі свекрухою переїхали до села. З того часу він перестав зі мною спілкуватися, почуваючи себе зрадженим. Я сумніваюся у своєму рішенні, роздираючись почуттям провини перед Віталіком та його родиною, але водночас змушена підтримувати свою дочку. Але чи було інше рішення, яке могло б зберегти мою сім’ю?