Мій чоловік завжди був людиною, яка не вміє говорити «ні»: завжди погоджувався на ласку, починаючи від того, щоб пожити у нас, позичити нашу машину або відвезти когось на дачу о 4 ранку. Так тривало протягом 30 років, доки він не зрозумів, що його доброта сприймається як належне. Ми використовували машину в основному для поїздок на дачу, решту часу нам було зручно користуватися громадським транспортом або ходити пішки.
Однак коли брат мого чоловіка обзавівся дорогою іномаркою, він не став використовувати її для перевезення ніяких вантажів, а для поїздок на дачу користувався нашою менш навороченою машиною. Одного разу, коли я гуляла з сином, брат мого чоловіка зателефонував і зажадав, щоб я негайно повернулася і позичила йому машину для перевезення дивана, яким він не хотів забруднити свій автомобіль.
Вражена його нахабством, я кинула слухавку. Він спробував зателефонувати моєму чоловікові, але той також відмовив йому, внаслідок чого між ними настала піврічна мовчанка. Інший випадок стався з сином тітки, якому потрібне було житло для вступу в університет. Коли вони припустили, що можуть залишитися у нас на невизначений термін, щоб заощадити на оренді, мій чоловік встав дибки і відмовив, пославшись на обмеженість нашого простору. Це була нова подія: навіть моя свекруха помітила, що її вимоги більше не виконуються миттєво. Кажуть, що люди не змінюються, але мій чоловік змінився: він або подорослішав, або просто навчився на власному досвіді…