Нещодавно я отримала премію за успішне складання звіту і вирішила побалувати себе гарною сукнею, тим більше, що у моєї мами скоро мав бути ювілей. Всю суботу я провела у великому торговому центрі, безуспішно нишпорячи по багатьох відділах, поки не натрапила на невеликий відділ з приголомшливими, хоч і дорогими сукнями. Я зважилася на покупку, вважаючи це нагородою за свої успіхи.
Я приміряла п’ять суконь, в результаті вибравши одну, яка коштувала 5 тисяч і чудово на мені виглядала. Під час перерви на каву я зустріла колегу, яка захоплювалася моєю покупкою і нарікала на те, що їй самій потрібна така сама сукня на весілля сестри. До понеділка колега так нічого і не знайшла – і нахабно попросила позичити мою нову сукню, пообіцявши бути уважною, а за потреби почистити.
Я спочатку здивувалася від її зухвалості, але зрештою запропонувала компроміс: вона може взяти сукню, якщо підпише розписку про те, що поверне її в ідеальному стані або заплатить потрійну вартість у разі пошкодження. Вона відмовилася від моїх умов. Розмірковуючи над ситуацією, я почуваюся виправдано, захищаючи свою покупку. Схоже, моя колега намагалася скористатися моїм успіхом, щоб заощадити гроші, але я не мала жодного бажання, щоби мною скористалися.