Якось мені запропонували роботу в іншому місті, і мені довелося вмовляти чоловіка переїхати туди на якийсь час. Після деяких вагань та обіцянки, що це ненадовго, він погодився. Я навіть знайшла для нього там роботу, але недооцінила, наскільки сильно на нього вплинуть зміни… Чоловік часто скаржився, нарікаючи на те, що сумує за рідним домом і друзями, незважаючи на нові можливості, що відкриваються перед нами.
Я процвітала у новій обстановці, зближуючись з колегами та насолоджуючись професійними труднощами та навантаженням на роботі. Однак туга за домівкою та небажання чоловіка адаптуватися затьмарювали цей досвід. Його поведінка нагадувала мені швидше примхливу дитину, яка не бажає йти в дитячий садок, ніж підтримуючого партнера і дорослого чоловіка. Ситуація загострилася, коли нещодавно зателефонувала свекруха та повідомила, що мій свекор потрапив до лікарні. Я без заперечень підтримала рішення чоловіка повернутись додому.
На мій подив, без попередження приїхавши до них у гості наступного дня, я дізналася, що свекор зовсім не хворий, що й розкрило хитрий план мого чоловіка. Я повернулася до нового міста одна, відчуваючи себе відданою та не впевненою у нашому майбутньому. Того вечора чоловік зателефонував і сказав, що готовий повернутися і підкоритися будь-якому моєму рішенню. Незважаючи на мою любов до нього, я сумніваюся: чи зможу я колись пробачити його вчинок?