Ми з Віталіком познайомились в університеті. Він виховувався матір’ю-одиначкою в скромних умовах, що тільки додало йому уважності та доброти – риси, які змусили мене закохатися в нього. Після закінчення університету ми одружилися і мої батьки надали нам щедру фінансову підтримку, подарувавши будинок. Незабаром ми обидва отримали гарну роботу і дотримувались схожих поглядів на життя. Як би там не було, ми вирішили відкласти народження дітей доти, доки не станемо більш заможними.
Зрештою, коли ми відчули, що готові, у нас народилася довгоочікувана дочка. Незважаючи на моє бажання повернутися на роботу, щоб не втратити посаду, я взяла 8-місячну відпустку для догляду за дитиною. З моїм поверненням на роботу мама Віталіка, Зінаїда Павлівна, переїхала до нас, щоб допомагати доглядати онучку. Вона жила одна у своєму сільському будинку, і їй здалося доречним приєднатися до нашого просторішого господарства. Зінаїда була задоволена і ніколи не скаржилася на турботу про онучку. Однак нещодавно вона заявила ..
що це стало для неї надто складним завданням, і стала наполягати на тому, щоб ми або знайшли нову няню, або віддали дочку до дитячого садка. Ми були категорично проти такої ідеї, вважаючи, що домашня освіта з приватними репетиторами дає більше переваг. Тепер, зіткнувшись з ультиматумом свекрухи, ми з чоловіком опинилися у скрутному становищі і не знаєм, як вчинити, оскільки ми маємо намір не віддавати доньку до дитячого садка.