У свої 23 роки, будучи заміжньою і маючи 3-річну дитину, яка ходить до дитячого садка, я з подивом виявила, що не можу повернутися на колишнє місце роботи, оскільки воно було вже зайняте. Поки я шукала нову роботу, мій син почав часто хворіти, що викликало дискусію між друзями та моїм чоловіком про доцільність того, що мені взагалі варто працювати. Незважаючи на нормальний дохід мого чоловіка, я прагнула працювати, щоб здобути фінансову незалежність і порушити монотонність домашнього життя.
Мій чоловік спочатку був проти ідеї дитячого садка, воліючи, щоб наш син сидів удома, і з ним усе було стабільно. Але ж моє сидіння вдома призводило до почуття ізоляції та заздрощів стосовно тих, хто працював. Нинішня напруженість виникла через моє рішення записати сина в дитячий садок всупереч пораді чоловіка, який звинувачував мене потім у його частих хворобах. Але вся справа в тому, що ми не маємо підтримки з боку родичів: мої батьки живуть в іншому місті, а його батьки не беруть у цьому участі через наші особисті розбіжності та свої пріоритети.
Хоча друзі та родичі радять цінувати цей час, проведений з маленькою дитиною, моє бажання здобути вищу освіту та працювати за фахом залишається сильним. Тепер мені залишається якимось чином переконати чоловіка в тому, що це корисно не тільки для мене, а й для благополуччя нашої родини загалом.