Поведінка Ніни Анатоліївни набула загадкового обороту: вона перестала регулярно відвідувати нас і щодня дзвонити, віддалившись не лише від нас, а й від онука. Чоловік відмахнувся від моїх побоювань, припустивши, що вона сама заговорить, якщо її щось турбує, а я перебирала в голові безліч малоймовірних пояснень, навіть підозрюючи, що вона могла вступити до якоїсь секти.
Наші спроби зв’язатися з нею були зустрінуті короткими відповідями або обіцянками передзвонити, які не виконувались. Мій чоловік з гумором припустив, що вона може бути зайнята новим романтичним інтересом, але я відчувала глибші проблеми. Охоплена занепокоєнням, без попередження я з’явилася на порозі її будинку з тортом і компанією нашого сина, маючи намір з’ясувати причину її відстороненості. Неохоче прийнявши мене, вона запросила нас до будинку, і я відчула її холодний прийом на власній шкірі. Вона розкрила причину своєї відстороненої поведінки: непорозуміння, що ґрунтується на дивній підозрі.
Після візиту до нас, під час якого ми пригостили її солоною водою, вона почала побоюватися, що ми отруїмо її заради спадщини. Абсурд був викликаний простим побутовим казусом: мій син випадково просипав сіль на підставку для посуду. Це пояснило солону воду – звичайна помилка була неправильно витлумачена як злий намір. З полегщенням і водночас засмученням від банальності непорозуміння ми примирилися. Я сподівалася, що це рішення покладе край подібним непорозумінням, і вірила, що в майбутньому проблеми вирішуватимуться більш прямо, сприяючи чіткішому спілкуванню та розсіюючи непотрібні підозри.