З дня пишного весілля мого сина минуло чотири роки, а я досі не можу впоратися з кредитом, який ми взяли для його фінансування. Напруга була величезною, і я спочатку була проти екстравагантної урочистості, віддаючи перевагу простому розпису та посиденькам у кафе. Однак сім’я нареченої, заможна і в очікуванні грандіозної події, наполягала на пишній церемонії, стверджуючи, що це довгоочікувана подія для їхньої єдиної дочки та всіх їхніх родичів.
Мій чоловік став на бік нашого сина, переконуючи мене, що ми повинні профінансувати весілля заради його щастя, що й призвело до обтяжливих боргів, які тягнуться й досі. Це рішення викликало в мені глибоку образу, тим більше, що я бойкотувала весілля, відчуваючи, що моя материнська думка не береться до уваги. Наша сім’я, яка звикла до скромного життя на мою вчительську зарплату і заробіток чоловіка як водія автобуса, була погано підготовлена до таких фінансових вишукувань.
Та й весь процес планування весілля був пов’язаний з напругою та розбіжностями, які посилювалися очікуваннями сім’ї нареченої та нашими обмеженими ресурсами. Ситуація загострилася, коли до списку гостей не були включені літні члени нашої сім’ї, зокрема моя мати, що посилило моє почуття несправедливості і привело до рішення не йти на весілля. З тих пір ця сварка віддалила мене від сина та його дружини, а подальша втрата роботи моїм чоловіком тільки посилила наші фінансові проблеми. Зараз наш неоплачений весільний кредит – це довготривале нагадування про розлад.