Я завжди розуміла людей, які віддавали перевагу невеликим весіллям у колі близьких родичів або навіть просто двох людей – подружжя. Мене спантеличувало, чому дехто витрачає стільки грошей на пишні церемонії для далеких родичів, яких вони ледве знають і з якими, швидше за все, ніколи більше не поспілкуються. Як би там не було, я тримала свою думку при собі, поважаючи вибір інших влаштовувати пишні урочистості, якщо вони того бажали.
Це була їхня прерогатива – витрачати і організовувати все так, як вони вважали за потрібне. Але потім мої друзі почали давати непрохані поради, коли я згадувала про свої плани влаштувати невелике, але елегантне весілля. Замість підтримки я отримувала критику і непрактичні пропозиції запросити більше родичів, вибрати дешевше місце проведення урочистостей або скористатися послугами їхніх постачальників.
Я ввічливо відмовлялася чи обіцяла подумати над їхніми порадами, але мої пояснення залишалися поза увагою. Вся справа в тому, що я завжди мріяла про конкретну весільну сукню та місце проведення урочистостей. Мій наречений був згоден з нашими планами, і тільки його думка мала для мене значення. Я успішно керувала своїми фінансами протягом багатьох років і не потребувала того, щоб інші рахували мої гроші. Мені лише хотілося, щоб друзі та родичі поважали наші рішення та не нав’язували свою думку.