Після смерті моєї бабусі я успадкувала її квартиру в центрі міста. Ми з чоловіком жили в передмісті і надавали перевагу тиші, тому вирішили здавати її в оренду. Квартира стояла порожня три роки. Ми швидко знайшли мешканців – бездітну молоду пару, яка виглядала спокійною та респектабельною. Проте за кілька місяців сусіди стали скаржитися на постійний шум з нашої квартири: гучну музику, галасливі зборища, співи та крики.
Ми попередили мешканців, щоб вони вели себе тихіше або будуть виселені. Вони пообіцяли поводитися добре, але заворушення тривали, і нам довелося їх виселити. Побоюючись повторення минулого, ми засумнівалися, коли інша молода пара, Паша та Клара, студенти, які теж працюють, виявили інтерес. Вони не могли внести передоплату, але ми вирішили ризикнути – і жодного разу не пошкодували про своє рішення.
Вони були ввічливими, завжди платили вчасно, і скарги припинилися. Через два роки Паша зателефонував і запропонував зробити ремонт власним коштом, використовуючи залишки матеріалів з роботи та купивши шпалери зі знижкою. Ми погодились. За півроку після ремонту вони оголосили, що з’їжджають, бо батьки Клари допомогли їм купити власне житло. Незважаючи на наші побоювання щодо мотивів ремонту, виявилося, що вони робили його для себе і відмовилися від компенсації за використані матеріали. Залишалося лише привітати молодят та побажати їм щастя. Якби всі мешканці були такими ж, як вони!