Останні п’ять років я живу в Італії і навіть не замислююся про повернення додому, бо повертатися нема до кого. Після смерті чоловіка я залишилася одна з двома дітьми: сином 16 років та дочкою 14 років. Працювала санітаркою у місцевій медпункті та отримувала допомогу на дітей, але грошей катастрофічно не вистачало навіть на найнеобхідніше, адже діти зростали, і витрати зростали. Залишивши дітей під опікою своєї матері, я вирушила на заробітки до Італії. Щомісяця я висилала гроші, платила за їхнє навчання і підтримувала сина та дочку, поки вони навчалися в університеті. Сплатила весілля обох дітей.
Син вирішив добудувати будинок, започаткований його батьком, і я профінансувала все будівництво. Потім кілька років збирала гроші, щоб допомогти дочці купити квартиру – вона захотіла власне житло. Син пообіцяв, що займеться ремонтом та реконструкцією нашого будинку, де ми жили раніше. Я також повністю фінансувала цей проект, адже мені потрібне було місце, куди повернутися. Так пролетіли п’ять років мого життя. Коли мами не стало, я повернулася додому, сподіваючись нарешті залишитися на батьківщині.
Але на мене чекало гірке розчарування. Коли я підійшла до свого дому, то побачила доглянуту, гарну хату сина, але за ворота мене не пустили. Невістка вийшла, навіть не запросила зайти, сказавши, що чоловіка нема вдома. Уявіть мій стан: я щойно приїхала з дороги, а мене не пустили до будинку, збудованого на мої гроші! Тоді я попрямувала до дочки. Вона мене нагодувала, прийняла подарунки, але не запропонувала залишитись на ніч або навіть прийняти душ. Пояснила, що квартира маленька, діти в одній кімнаті вони з чоловіком в іншій. Мовляв, грошей я дала недостатньо, щоби купити трикімнатну квартиру. Дім моєї мами сестра забрала собі, стверджуючи, що вона доглядала маму, поки я заробляла гроші для своїх дітей, які щорічно відпочивали в Єгипті та Туреччині, не принісши бабусі навіть шматочка хліба. Ночувала я у сусідки, а наступного дня знову поїхала в Італію. Так минуло вже п’ять років.