Ми з моєю колишньою дружиною прожили у шлюбі 19 років і виростили двох синів, перш ніж наші шляхи розійшлися. Її завжди тягнуло до багатства, і, незважаючи на наше комфортне фінансове становище, вона вирішила переїхати до Італії, щоб заробляти більше, залишивши нас. Цей переїзд кардинально змінив динаміку нашої родини. Ми бачилися з нею лише раз на рік на Різдво, і це більше було схоже на офіційний візит, ніж на сімейне свято. Зрештою, ми з синами перестали чекати, що вона колись знову буде частиною нашого життя, і я ініціював розлучення, яке вона не стала заперечувати, оскільки її увага, як і раніше, була зосереджена на заробітку.
Вирісши в дитячому будинку, я завжди мріяв про міцну і щасливу сім’ю, але, незважаючи на всі мої зусилля, я залишився сам, хоч і підтримував близькі стосунки з синами, а потім і став дідусем. Через багато років моя колишня дружина повернулася з Італії, матеріально забезпечена, купила собі квартиру та машину. Вона навіть висловила бажання помиритися та відновити наші стосунки, але минуло вже надто багато часу, і ми стали чужими один одному.
Потім вона намагалася налагодити контакт через наших дітей, але, незважаючи на мою тугу за сім’єю, щось утримувало мене від відновлення наших стосунків. Самотність, яку я завжди боявся, здається тепер неминучою, і хоча вона наполягає на тому, що ми можемо все виправити, я не бачу спільного шляху вперед. Тепер я шукаю поради у тих, хто стикався з подібною дилемою: як же мені поступити?