Можна сказати, я виховувала сина Рената сама, оскільки чоловік практично не брав у цьому участі. Більше того, кожен з нас вів окреме життя у нашій двокімнатній квартирі. Коли Ренат підріс і почав ходити на побачення, я стала типовою стурбованою “свекрухою”, яка ретельно вивчає кожну деталь у дівчатах, з якими він зустрічався – від їхніх нарядів до аксесуарів. Він завжди прислухався до моєї думки, поки останнім часом не почав повертатися з побачень пізно чи навіть рано-вранці, сигналізуючи мені про те, що в нього все стає серйозним.
Моє занепокоєння посилилося, оскільки Ренат тримав своє романтичне життя в таємниці, і навіть його друг Макар не міг розповісти мені жодних новин. Я відчувала себе все більше стривоженою і розлюченою: не могла заснути, поки не переконувалася, що він повернувся додому і перебуває в безпеці. Одного ранку, коли Ренат повернувся на світанку, я покликала його на розмову, відчайдушно бажаючи дізнатися про дівчину, яка так сильно запала йому в серце. Він неохоче розповів мені, що її звуть Віка – і що вона мати-одиначка, попросивши мене не турбувати його вечорами. Це одкровення приголомшило мене.
Звичайно, я уявляла собі зовсім іншу партнерку для сина. Наприклад, таку, як Ганна, моя молода колега по роботі – ввічлива, розумна, ідеальна невістка. Але життя розпорядилося інакше: коли в офісі стало відомо, що хлопець Ганни покинув її через її характер, я засумнівалась у своїх судженнях про Віку. Виявилося, Віка була прекрасною матір’ю та партнером. Вона миттєво заслужила на мою повагу і любов при першій нашій зустрічі. А скоро мені доведеться знову стати бабусею – роль, якою я дуже дорожу.