У свої 57 років я й уявити не могла, що доведеться обирати між очікуваннями доньки та власним щастям. 3 роки тому, після смерті чоловіка та від’їзду дочки, я відчула глибоку самотність. Моя подруга, яка вже працює в Італії, неодноразово запрошувала мене до себе, і зрештою я вирішила спробувати щастя за кордоном. В Італії я швидко знайшла роботу з догляду за літнім італійським джентльменом. Робота виявилася напрочуд посильною – в основному, прибирання та готування, оскільки старий був досить самостійним.
Незабаром я познайомилася з Антоніо – його сином, який був на 10 років старший за мене, вдівець, без дітей. Спочатку я відкидала ідею стосунків з ним, але Антоніо був серйозний у своїх намірах. Через півроку він зробив мені пропозицію, і ми почали жити разом, через що мені довелося залишити роботу. Ми планували одружитися найближчим часом, хоча я не повідомила про це дочці, побоюючись її реакції.
І ось, коли я все ж таки повернулася на батьківщину, розраховуючи поділитися своїм щастям, дочка Маша була обурена відсутністю фінансової підтримки і перестала зі мною розмовляти. Вона звинуватила мене в тому, що я не люблю її, оскільки не забезпечувала матеріально, коли вона виходила заміж, і тепер історія повторюється. Я шкодую, що мій особистий вибір призвів до такого розриву. Зараз я думаю про те, щоб віддати їй свій сільський будинок, щоб загладити свою провину, адже він мені не знадобиться, якщо я вийду на Антоніо. Сподіваюся, таке рішення допоможе налагодити стосунки з дочкою, незважаючи на несподіваний поворот у моєму житті.