Десять років тому я ухвалила нелегке рішення — вирушила на заробітки за кордон. Ми з чоловіком почали будувати будинок, вже звели перший поверх та придбали основні будматеріали, але ціни різко злетіли. Тоді я зрозуміла, що потрібно не лише завершити будівництво, а й допомогти нашому синові, якому виповнилося 17 років. Це рішення далося мені дуже тяжко, адже я любила свого чоловіка Дмитра, і наш шлюб завжди був міцним. Чому ж не поїхав на заробітки сам чоловік? Вся річ у його хворобі – у нього епілепсія, і з таким діагнозом важко впоратися за кордоном. І ось, я вирушила до Італії. Спочатку знайшла роботу у літнього італійця, але він почав до мене чіплятися. Я одразу заявила, що в мене є чоловік і жодних стосунків не може бути. Але він не вгавав. Жила в постійному страху, поки одного разу не втекла посеред ночі. Розповіла все Дмитру, а його реакція мене вразила – він був спокійний.
– Тобі що, все одно? А якби я зрадила? – Ну, всяке буває. Говорять, наші жінки там за гроші романи заводять. – Як ти можеш таке казати? Я повісила слухавку. Дмитро пізніше вибачився, але я вже почала сумніватися у його байдужості. Я продовжувала надсилати гроші щомісяця, а він займався будівництвом будинку. Згодом наш будинок був повністю відремонтований, обставлений новими дорогими меблями та впорядкований. Також я допомагала синові – платила за навчання та навіть купила йому машину. На наступній роботі мені пощастило більше. Я влаштувалася до літньої жінки з деменцією. Вона ставилася до мене дуже тепло, і мені було сумно спостерігати, як її здоров’я погіршується.
Натомість мені добре платили. Коли почалася війна, я хотіла повернутись додому, але чоловік відговорив мене, сказавши, що ситуація нестабільна. Потім син повідомив, що збирається одружитися. Я вирішила зробити йому щедрий подарунок купити квартиру, але хотіла залишити це сюрпризом до самої урочистості. Знайшла ріелтора, який підібрав чудовий варіант у новобудові. І ось я вирішила приїхати додому без попередження. Планувала залишитись у рідній країні, адже роки йдуть, а хочеться пожити нормально, та й за чоловіком сумувала. Приїхала до нашого будинку, який не бачила вже три роки. Все було гарне, доглянуте – не передати словами. Я натиснула на дзвінок, але ніхто не відчинив. І раптом підійшла сусідка. – Ви хто? – Хазяйка цього будинку! Дмитро, певне, кудись поїхав. – Яка ж ви хазяйка? Надю я добре знаю, чудова жінка, часто мені допомагає. – Яка ще Надя? Ви, мабуть, плутаєте з нареченою мого сина, її Катя звуть! – Катю знаю, а ось Надя – дружина Дмитра. Я мало не впала від шоку. Сіла біля будинку і вирішила зачекати. І ось, під’їхав мій чоловік з цією самою Надією. – Як тобі совість дозволяє? Все це збудовано на мої гроші! – Не все, я теж вклався. Ти сама хотіла поїхати, ото й отримала. І чого ти не попередила про свій приїзд? – А ти що, сховав би коханку? У розпачі я вирушила до двоюрідної сестри. Весілля сина було за два дні. Я вирішила не псувати свято і нічого йому не казати, думала, що він нічого не знав. Але після весілля мала намір розібратися. На весіллі я з’явилася. Син був шокований, що я приїхала.
Але потім я побачила за столом Дмитра з Надею. – Сину, ти все знав? І навіть запросив її на весілля? – Мамо, я не хотів тебе засмучувати! – Ти просто не хотів, щоб я повернулася раніше часу, адже вам були потрібні мої гроші. Ну, якщо так, знай: я купила тобі двокімнатну квартиру. Але тепер житиму в ній сама. А ти з батьком та його новою дружиною залишайтесь у будинку. Щастя вам! Усі гості чули мій монолог. Я пішла, не бажаючи бути поруч з цими людьми. Мені так боляче від цього зрадництва. Не знаю, кого пробачити складніше – чоловіка чи сина. Вони обидва дзвонили мені, але я не відповідала. Подала на розлучення, і вже домовилася, щоби все зробили в найкоротші терміни. Хочу оформити квартиру на себе. Будинок теж не залишу Дмитру. Відсуджу свою частку, хай виплачує чи продає. Мені дуже сумно. Сестра говорила з моїм сином, він не розуміє моєї поведінки і ображається через квартиру. Скажіть, як мені бути далі? Чи варто прощати сина?