Прокинувшись у темряві, Лариса відчула відсутність свого чоловіка, Степана, поряд з собою. Невпевнено простягнувши руку, вона відчула лише прохолодне місце. Подумавши, що Степан, можливо, просто встав попити чи сходити у туалет, Лариса вирішила повернутись до сну. Однак сон не наставав, і чоловік так і не повертався до ліжка вже близько 15 хвилин. Серце Лариси забилося з тривогою, і вона сіла на ліжку, дивлячись у темряву кімнати. Раптом вона відчула тривожні думки: щось могло статися, може, чоловікові стало погано? Намагаючись заспокоїтися та припустити, що він, можливо, страждає безсонням і зайнятий роботою, Лариса все одно відчувала тривогу.
Лариса акуратно встала з ліжка і тихенько підійшла до дверей спальні. Обережно навшпиньках, підійшла до кухні і завмерла. Вона почула голос свого чоловіка, який розмовляв телефоном. Гучність динаміка була досить високою, і Лариса змогла розрізнити голос співрозмовниці. Він… розмовляє з якоюсь жінкою о третій годині ночі? Тихо прикривши двері, вона уважно слухала розмову на кухні. Спочатку слова були неясними, але пізніше їхнє значення проникло в її свідомість, як отруйні краплі, що повільно проникають у серце.
«Мила, я забронював уже квитки до Туреччини. Ми проведемо разом незабутній час. Про це ніколи ніхто не дізнається», лунав голос її чоловіка, сповнений передчуттям. Лариса відчула, як земля йде в неї з-під ніг. Все її життя впало, і вона опинилася в вирі зради. Лариса переживала всі емоції відразу: лють, образа, гіркота та розчарування. Вона не могла повірити, що за стільки років спільного життя, побудови планів на майбутнє та взаємної відданості вона зіткнулася з такою зрадою. Віддала свою любов і вірність безумовно, сподіваючись, що він робить те саме. Взявши трохи часу на роздуми, Лариса сміливо встала з ліжка. Вона відчинила шафу і почала збирати речі свого чоловіка у валізу. Коли Степан увійшов до спальні і в нерозумінні спитав, що відбувається, Лариса глянула на нього зі змішанням рішучості та розчарування. «Я твою валізу зібрала», сказала Лариса впевнено та спокійно.
«Візьми її і вирушай до Туреччини чи куди захочеш. Але після своєї відпустки тобі тут не буде місця». У Степана від несподіванки почали тремтіти руки. Лариса знала, що він почне вибачатися, але вона зупинила його. «Навіть не намагайся, Степане. Я чула на кухні твою розмову». Лариса відчула, як сила повертається до неї. Вона більше не хотіла жити у світі хибних ілюзій, наражаючись кожен раз на зраду. Тепер вона стала вільна — від болю та від людини, яка зруйнувала її світ. Коли Степан пішов, Лариса знову лягла на ліжко, розуміючи, що вже не зможе заснути. Серце від болю стискалося і сльози текли по щоках. Вона намагалася сконцентруватися на одному: вона більше не житиме з брехнею, зрадою та обманом. Лариса ухвалила рішення, яке змінить її життя назавжди. А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Лариса чи варто було залишити все без коментарів?