Я вже давно живу в Німеччині, де маю чоловіка. Дочка живе зі мною, вона доросла, працює і має хлопця. А ось син залишився в Україні, і нещодавно вирішив одружитися. З Олею вони разом уже два роки, познайомилися перед війною. Майже одразу почали жити разом. Я не була проти, адже розуміла, як Руслану самотньо. Рік тому сина мобілізували. Його забрали прямо дорогою на роботу. Через кілька місяців він зізнався: – Мамо, на війні все сприймається інакше. Я не хочу відкладати життя на потім. Збираюсь зробити Олі пропозицію!
– А ти не надто поспішаєш? – Ні, життя занадто коротке! Я не могла сперечатися з ним у такій ситуації. Незабаром мене запросили на весілля. Я давно планувала купити синові квартиру і вже накопичила потрібну суму. Подумала, що весілля — чудова нагода для такого подарунка. Приїхала за кілька місяців до урочистостей, щоб придбати нерухомість та допомогти з підготовкою до весілля. Але про свій сюрприз нікому не говорила. Однак, коли я укладала угоду у нотаріуса, мене випадково побачила подруга. Незабаром майже всі в місті знали, що я купила квартиру. Я збиралася вручити ключі на весіллі у ресторані.
Але за кілька тижнів до події я передумала. І сталося це так. Коли я почала допомагати майбутній невістці з вибором сукні та інших деталей, помітила, як Оля розпоряджається грошима Руслана. Вона витрачала їх без огляду. Зовсім не намагалася економити: купила дорогу сукню, витратила тисячі на флориста та замовила найдорожчих ведучих та вокалістів.
Син повернувся за день до весілля. Все було готове. На урочистості всі чекали, що я вручу ключі від квартири. Але я підійшла до молодят і вручила їм конверт. Усередині було тисяча доларів і все. Невістка сильно образилася і до кінця вечора зі мною не розмовляла. Пізніше багато хто почав розпитувати мене, але я не збиралася нічого пояснювати. Вирішила, що квартира залишиться мені. Зрештою, я чесно на неї заробила, а невістка, схоже, чекала, що все саме впаде їй у руки. Як думаєте, чи правильно я вчинила?