Здрастуйте, мене звуть Жанна, мені 29 років. Я в розлученні і маю однорічну доньку, яку виховую одна. Зараз я в декреті. Нам допомагають мої батьки, тому що моєму колишньому чоловікові не потрібна донька. Ми одружилися, коли мені було 26 років. Сімейне життя було спокійним, ми рідко сварилися і сперечалися. У мене і чоловіка була чудова робота з хорошою зарплатою. Ми хотіли швидше завести дитину. Проте чоловік хотів лише сина і ніяк по-іншому.
Я тоді не стала загострювати на цьому свою увагу, адже майже всі чоловіки хочуть, щоб у них народилися сини, тим паче первістків. Під час вагітності у мене виникли ускладнення. Я часто лежала на збереженні. На першому УЗД сказали, що найімовірніше народиться дівчинка. Сказала про це чоловікові, але він одразу заявив, що такого не може бути, у нього може бути лише син. Я жартувала і дражнила його трохи, думаючи, що він теж жартує. Адже для мене немає жодної різниці якої статі буде моя дитина. Швидко пролетіли 40 тижнів і ось настав час збирати сумки до пологового будинку. Мені мали робити кесарів. Проводи чоловіка до пологового будинку мені запам’яталися на все життя.
Він сказав мені тоді, що якщо буде дівчинка, то зустрічати мене з пологового будинку він не буде. Саме ці слова почали відкривати мені очі на те, що відбувається. Я почала тривожитися. Наступного дня я народила свою доньку. Яка ж я була щаслива! Коли я прийшла до тями після наркозу, то відразу ж набрала чоловіка і повідомила йому радісну новину. У відповідь на кілька секунд повисла тиша, а потім я почула в телефоні довгі гудки.
Я набрала його номер ще раз, потім зателефонувала ще й ще, написала йому дуже багато смс-ок. Проте відповіді не було. Моїм батькам довелося приїхати до нас додому. Чоловіка там не було. На виписці нас зустрічали мої батьки та сестра. Ні чоловіка, ні його рідних не було. Тож ми з донькою стали жити удвох. Чоловік кудись випарувався і ігнорував мої дзвінки. На щастя, квартира мені дісталася від бабусі, тож хоч житло було своє. Мені не хотілося турбувати своїх батьків і сідати їм на шию.
Зараз усередині вже не так вирує буревій, тому мені легше писати все це. Коли я трохи відійшла від усього, то відразу пішла подавати на розлучення. Батьки чоловіка так і не схотіли побачити свою онучку. Суд ухвалив, що «батько» зобов’язаний платити аліменти, і він робив це щомісяця. А через шість місяців чоловік з’явився на порозі моєї квартири. Виглядав він увесь якимось пошарпаним. Тепер він сказав, що хоче сім’ю та доньку. Тільки мені він не потрібен, як чоловік, а доньці, як тато, який так просто відмовився від неї через те, що вона дівчинка. Трохи згодом і свекри намалювалися, але я нікого не підпустила до доньки і не робитиму цього. Коли я бачу їх, то мене одразу нудить.