Я стала вдовою рано – у 35 років. З того часу весь свій вільний час присвячувала лише дочці Каті, зовсім забуваючи про себе. Весь найкращий одяг, взуття та все, що потрібно, я завжди давала доньці. Все своє кохання та увагу я віддавала тільки їй, і Катя до цього звикла. Згодом донька вийшла заміж та переїхала до чоловіка, а я залишилася одна у великій квартирі. Через рік у неї народився син, і я часто приїжджала до неї, щоб допомогти з дитиною, бо добре розуміла, як це бути однією з немовлям.
Ми з дочкою були дуже близькі, ділилися всім, що у нашому житті. Незважаючи на це, мені ще немає і 50, і я зрозуміла, що настав час подбати і про своє особисте життя. У соціальних мережах я познайомилася з Олександром — приємною, доброю людиною, військовим, який зараз перебуває на реабілітації після операції з протезування. Ми довго листувалися, а потім вирішили, що готові жити разом. Коли Олександр переїхав до мене, ми побралися. І ось тут Катя почала поводитися дуже дивно. Її не влаштовувало, що тепер я поділяю своє кохання і увагу з кимось ще.
Вона навіть перестала зі мною розмовляти. – Тепер тобі не потрібні ні я, ні онук, – сказала вона. – Ти знайшла свого Сашка, а про нас навіть не думаєш. Виходить, мені ти більше не потрібна. З того часу ми не бачилися, і дочка навіть перестала надсилати мені фотографії онука. Я дуже сумую за ними, але Катя відгородилася від мене. Вона ревнує і не може змиритися з тим, що в мене з’явилося своє життя. На її думку, я мушу приділяти всю свою увагу лише їй та допомагати з онуком. Я хочу повернути наші колишні теплі стосунки, але не знаю, як це зробити. При цьому я не збираюся відмовлятися від Сашка, хоча Катя поставила мене перед вибором: – Або я, або він. Вибирай. Підкажіть, що робити? Хіба я не маю права на своє щастя?