Мене звуть Світлана, мені 56 років. Все своє життя я мешкаю в селищі місті під нашою столицею. За останні 15-20 років життя дуже змінилося. Раніше у нашому селищі жили 6-7 тисяч людей, а будинки були лише п’ятиповерховими. Але зараз селище розрослося, тому проживає в ньому зараз приблизно втричі більше людей. Усі розуміють, що у маленькому містечку порядок підтримувати простіше, а коли воно розростається, то люди слабшають та нахабніють.
Але в наших хрущовських будинках порядок залишився таким, яким і був, багато в чому за допомогою нашого колективу. Моя квартира знаходиться на першому поверсі, тому мені чудово видно, що діється за вікном. Кілька разів я помічала, що молода жінка, швидше за все не місцева, поспішаючи на роботу, залишала свій пакет зі сміттям на розі будинку і далі продовжувала йти швидким кроком. Востаннє я бачила це наприкінці березня. У неділю я зустрілася з подругою, і ми пішли прогулятися. Коли ми побачили, що дівчина знову залишила сміттєвий пакет на розі будинку, ми її окрикнули.
Але вона не зупинилася і швидше за все нас не почула, бо була в навушниках. Подруга сказала, що молода особа живе у її будинку і вона навіть знає у якій квартирі. Я прийняла рішення, що якщо вона така нахабна і не слухає тих, хто тут живе все життя, то її треба провчити. Адже з такої дрібниці і починається повна вседозволеність та хаос. Я взяла пакет і залишила його під дверима цієї дівчини. Я була не впевнена в дієвості способу, але, на диво, це змогло вирішити проблему. Більше дівчина не залишала пакет на розі будинку. Вона тепер викидає його у контейнер. Вона не знає, що це зробила я, але мені це й не потрібно. Тут сенс у тому, щоб показати людині, що так погано робити.