Нещодавно я дізналася, що моя хрещена вирішила розлучитися після 30 років спільного життя. Ця новина шокувала всіх, адже у них з чоловіком спільне майно, троє дітей та онуки. Що могло підштовхнути 56-річну жінку на такий крок? «З самого початку нашого шлюбу я поєднувала роботу з домашніми справами. Вдень офісний працівник, а ввечері — домогосподарка. Прибирання, готування, прання, домашні завдання з дітьми. Я думала, що згодом стане легше, але цього не сталося. Допомоги від чоловіка я так і не дочекалася.
Його турбував лише телевізор та рибалка. Якось я захворіла і не змогла зайнятися будинком. Михайло повернувся з риболовлі, зазирнув у холодильник та не знайшов їжі. Він тут же накинувся на мене з докорами: — Могла б бодай картоплі насмажити! Ти ж цілий день пролежала в ліжку! — Може, ти сам приготуєш вечерю, і я поїм разом з тобою? – Запропонувала я. — А навіщо ти мені тоді взагалі потрібна, якщо я сам готуватиму? – Огризнувся Михайло. Ці слова мене дуже зачепили. Я вирішила більше не терпіти таких образ.
Якщо чоловікові настільки все одно на мене, нехай сам піклується про себе. Він навіть не уявляє, скільки обов’язків лежить на мені, бо не помічає їх. Думаю, багатьом жінкам знайоме це почуття, коли твою роботу вдома ніхто не цінує. З мене вистачить. Настав час пожити для себе». Діти звинуватили матір в егоїзмі. Вони вважають, що вона сама розпестила батька, і тепер не повинна кидати його одного. Їм здається, що про це треба було думати раніше. Я розумію свою хресну, але не впевнена, чи варто одразу розлучатися. Може, варто поговорити з чоловіком та спробувати знайти компроміс? Як ви вважаєте, що порадити їй? Що ви скажете про таке рішення?