У свої 26 років я живу повноцінним самостійним життям, працюю на улюбленій роботі, не відчуваючи труднощів, пов’язаних із романтичними стосунками. Я задоволена і вірю, що всьому свій час. Моя сестра Ганна, навпаки, завжди йшла іншим шляхом. Колись вона кинула заняття в інституті заради заочного навчання та роботи, але звільнилася лише через місяць через рутину. У результаті Ганна вийшла заміж за Віталіка – колегу з тієї недовгої роботи.
Їхній вихровий роман привів до швидких заручин і ще більш швидкого весілля, яке відсвяткували в колі близьких родичів, оскільки ми скептично ставилися до довговічності цього шлюбу, враховуючи те, що Ганна не завжди брала на себе зобов’язання. Як ми й передбачали, за півроку шлюб Ганни розпався. Поки Віталік був у відрядженні, вона зізналася мені у своїх планах розлучитися, назвавши рутину готування та прибирання неприпустимими для її щастя. Я заперечила її докази, наголосивши, що Віталік намагається їх забезпечити, і запропонувала їй обговорити з чоловіком свої претензії, а не імпульсивно розривати шлюб.
Ганна, відчуваючи, що її не розуміють, пішла. Мене вже дратували її поверхневі аргументи на користь такого серйозного рішення. Я довго міркувала про те, як можна бути настільки складною людиною, щоб не йти на компроміс та ефективно спілкуватися у стосунках. Наші батьки, які люблять Віталіка і не знають про нинішнє невдоволення Ганни, були б розчаровані її вчинком. Вони завжди бачили в зяті дорослу відповідальну людину, яка планує майбутнє і добре ставиться до їхньої доньки. На щастя, вони ще не народили дітей, позбавивши всіх нас можливих потрясінь. А що буде далі – ще побачимо…