Коли я дізналася, що вагітна, була в сильнішому захваті і чекала, що мій чоловік Остап розділить цю радість. Я відправила йому фотографію позитивного тесту на вагітність – але його відповідь була запізнілою і байдужою через його напружену роботу. Як би там не було, я приготувала святкову вечерю, фантазуючи про наше майбутнє з дитиною та щасливі розмови, які ми вестимемо того вечора.
Проте Остап так і не повернувся додому. Занепокоєна, я невдало намагалася зв’язатися з ним і провела безсонну ніч. Наступного дня я дізналася від його батьків, що він у них. Свекруха звинувачувала мене в тому, що я навмисне завагітніла, щоб заманити її сина в пастку, а потім і засумнівалась у батьківстві дитини. Найважче було виносити те, що Остап дозволяв своїй матері так зневажливо відгукуватися про мене. Місяць пройшов без змін. Незважаючи на пропозиції подруг розглянути інші варіанти, я вирішила залишити дитину. У цей бурхливий час я несподівано зустрілася з Матвієм – колишнім шкільним другом, який повернувся з навчання за кордоном.
Ми поговорили за чашкою кави, свідком чого стала мама Остапа, яка, природно, неправильно витлумачила ситуацію. Того ж вечора Остап повернувся додому і звинуватив мене в невірності. Я захищала свою порядність і запевняла, що дитина його навіть пропонувала зробити тест на батьківство після пологів. Він ніяк не відреагував. У міру розвитку вагітності Матвій підтримував мене у всьому, ставши близькою довіреною особою. Коли народився мій син, радість від його появи змусила мене забути про розбрати з Остапом та його родиною. Мій чоловік не прийшов до пологового будинку, але Матвій був поруч. Тест пізніше підтвердив, що Остап – батько дитини, але наші стосунки так і не змогли відновитися після розриву довіри. У результаті ми розлучилися. Зараз я щаслива у шлюбі з Матвієм, який радісно зустрів ще одну новину – скоро у нас народиться донька.