Я завжди мріяла про ідеальну сім’ю, але моя реальність була непростою. Маючи 6-річну доньку та 8-місячну дитину, я почувала себе все більш виснаженою. Старша дочка, раніше добре вихована, стала майже некерованою, швидше за все, через ревнощі, оскільки молодша вимагала багато мого часу та енергії.
Я сподівалася, що різниця у віці дозволить старшій дочці трохи допомогти мені, наприклад, доглянути дитину, поки я займаюся домашніми справами, але її поведінка зробила це неможливим. Напруга зросла настільки, що я навіть подумувала відправити її на деякий час жити до бабусі, хоча відстань і майбутня підготовка до школи робили це недоцільним. Мої стосунки з чоловіком теж були непростими. Коли я просила допомогти з дітьми, він часто відповідав, що надто зайнятий, а під час однієї сварки висловив жаль, що має двох дочок, а не сина.
Ці слова завдали мені глибокого болю. Як наслідок, тепер я заздрю своїй незаміжній найкращій подрузі, яка живе вільно і подорожує по всьому світу, тоді як я почуваюся затиснутою в пастку. Нещодавно вона запропонувала мені спробувати завести ще одну дитину, сподіваючись, що син зможе змінити ставлення мого чоловіка. Однак мене дуже лякає можливість виховувати трьох дітей поодинці , особливо якщо народиться ще одна дочка. Через цю дилему я відчуваю невпевненість у завтрашньому дні.