Житлові проблеми зруйнували все моє життя. Ми з чоловіком, якому вже 53 роки, живемо з 26-річним сином на 34-метровій житлоплощі. Хоча у цій крихітній квартирі, за фактом, є три кімнати, у ній також проживають батьки мого чоловіка, його молодша сестра та її сім’я.
З першого ж дня нашого спільного життя почалися сварки зі свекрухою, а моя золовка, перебуваючи під тотальним впливом батьків, нас ігнорувала. Незважаючи на пропозиції розміняти квартиру, ніхто не погоджувався, посилаючись на різні причини. У результаті ми так і лишилися жити разом. Навіть у нашого сина Гната були проблеми у стосунках через тісноту у квартирі. Він не міг запросити додому свою першу дівчину, що незабаром призвело до їхнього розриву.
Потім він став зустрічатися з Олею, яка, завдяки батькам, мала свою квартиру. Коли настав час знайомитися з майбутніми сватами, ми зіткнулися з дилемою: де їх прийняти? Моя добра і розуміюча колега запропонувала для цього випадку свою квартиру, але ми все-таки вирішили розкрити свої житлові умови. Побачивши нашу ситуацію, батьки Олі не дали своєї згоди на шлюб, пославшись на відсутність у Гната особистої житлоплощі. Від моєї пропозиції підтримувати молоду сім’ю матеріально вони відмовились. Уся ця історія змусила мене задуматися: чи міг інший мій вибір багато років тому позбавити мого сина такого приниження?