Вже на початку наших стосунків з Гришею я відчула можливі проблеми з майбутньою свекрухою. Незважаючи на те, що я сподівалася на краще, наше спілкування після весілля підтвердило мої побоювання: вона постійно намагалася принизити і розкритикувати мене. Наші зустрічі були пов’язані з напругою, кожне її зауваження, здавалося, було спрямоване на те, щоб спровокувати чи принизити мене. Її поведінка дивувала мене: вона постійно чіплялася і диктувала, як все має бути зроблено, під виглядом настанов.
Я намагався терпіти її глузування, розуміючи марність конфронтації, яка лише посилювала її антагонізм. Однак випадок, що передував довгоочікуваній відпустці, довів мою терпимість до краю. Накопичуючи гроші два роки, ми з Гришею були в захваті від нашої закордонної поїздки. Але коли ми готувалися до від’їзду, наші паспорти таємниче зникли. Моя підозра відразу впала на свекруху, особливо після того, як вона з жахом сприйняла наші плани на поїздку, боячись, що це завадить їй займатися справами в заміському будинку.
Коли ми з нею поговорили, вона прикинулася, що нічого не знає про паспорти, і запропонувала натомість витратити наш зірваний відпускний час на допомогу їй. Відсутність докорів совісті та її відверте маніпулювання посилили моє занепокоєння за її психічне здоров’я, яке Грицько не поділяв. Цей інцидент не тільки затьмарив наші плани на відпустку, але й кинув довгу тінь на мої стосунки зі свекрухою, зміцнивши стереотип, якого, як я сподівалася, нам вдасться уникнути, і змусивши мене замислитися над тим, як ми взаємодіятимемо в майбутньому.