“Моя дочка так на мене ображається!”, – нарікає Тетяна, – “Вона каже, що я жахлива мати, що я неправильно її виховувала. За її словами, я погано її годувала, одягала у старий одяг, не водила у парки та театри, у неї навіть велосипеда в дитинстві не було. Ми жили скромно”. Тетяна досі скромно живе у маленькій двокімнатній квартирі, яка дісталася їй у спадок від батьків. Вона проводить час за переглядом серіалів, в’язанням та пошуком знижок на продукти.
Незважаючи на економний спосіб життя, Тетяна не бідна. Вона здає в оренду невелику квартиру, яку купила багато років тому, коли ціни були нижчими, і це приносить їй стабільний дохід. “Добре, що мені вдалося забезпечити собі старість”, – пояснює вона, – “на одну пенсію не проживеш”. Її донька Карина, якій зараз за тридцять, і яка має сім’ю та дитину, сильно ображена на матір. Карина пішла з дому у дев’ятнадцять років і важко виплачує кредит за власну квартиру. “Я не можу пробачити мамі своє жебраче дитинство”, – ділилася вона при кожній слушній нагоді, – “весь одяг був з рук в руки, і ми постійно затягували пояси”.
“Але ж твоя мати ростила тебе одна”, – заперечила одна з подруг сім’ї одного разу, – “хіба справедливо звинувачувати її в злиднях?” “Ви не розумієте”, – наполягала Карина, – “у неї була хороша робота, але ми жили так, ніби у нас нічого немає. Я завжди носила те, що викидали інші. Навіть моє здоров’я страждало від її скупості”. Тетяна, як і раніше, відрізана від онуки, а Карина відмовляється від спілкування, звинувачуючи її в тому, що дитинство було важким, незважаючи на жертви Тетяни. Ця ситуація розриває мене. Боляче бачити, як критикують Тетяну, але чи можна відмахнутися від почуттів зневаги та поневірянь Карини? Хто насправді винен цього разу в сім’ї?