Протягом року мій чоловік Валера вмовляв мене завести дитину. Я відмовлялася, не бажаючи ставати домогосподаркою, але зрештою його наполегливість принесла свої плоди, і я передумала. Після кількох місяців спроб я завагітніла, і Валера був у захваті. Він неймовірно підтримував мене всю вагітність та перший місяць після народження нашої дочки. Спостерігаючи за ним з нашою дитиною, я шкодувала, що не погодилася раніше; він здавався ідеальним батьком. Однак невдовзі його поведінка змінилася. Чоловік почав ухилятися від своїх обов’язків, стверджуючи, що я краще справляюся з потребами нашої дочки, і почав затримуватися на роботі.
Два тижні тому його обман несподівано розкрився. У магазині я зіткнулася з Сашком, колегою Валери, який був здивований, побачивши мене. Він думав, що я маю бути з Валерою на відпочинку в горах, не знаючи, що Валера сказав мені, що він у відрядженні. Збита з пантелику, я з’ясовувала стосунки з Валерою по телефону. “Це правда, що ти у відпустці, а не у відрядженні?” – зажадала я. Після паузи він зізнався і спитав, як я про це дізналася. Його визнання було приголомшливим: “Я просто втомився від тебе!
Хіба я не можу відпочити?” “А ти не подумав, що я теж можу втомлюватися? Я весь час з нашою дитиною, а ти майже не допомагаєш і не проводиш з нами час!” – заперечила я, заливаючись сльозами. “Не драматизуй! Якби ти не хотіла дитину, ти б її не народила. Це не моя вина”, – відповів він, додавши, що йому потрібно відпочити від постійного шуму і він повернеться через п’ять днів, щоб усе залагодити. Розлючена і скривджена, я повісила слухавку. Увечері я плакала від втоми та образи. На ранок я вирішила, що з мене вистачить, зібрала його речі і відправила їх його батькам. Я досі думаю, чи правильний вибір я зробила.