46-річна Антоніна, яка нещодавно повернулася на роботу після тривалої декретної відпустки, зіткнулася з несподіванкою: її старша дочка Марина запропонувала їй стати постійною доглядальницею для свого онука. У Антоніни троє дітей, старша, Марина, була самостійною і навіть допомагала молодшим братам та сестрам. Зараз Марина процвітає у своїй кар’єрі, і на неї чинять тиск, вимагаючи скоротити декретну відпустку для підвищення на посаді. Вона вважала, що робота Антоніни нянею буде взаємовигідною: це забезпечить Марині кар’єрне зростання, Антоніні – матеріальну винагороду, а молодшим братам та сестрам – постійний нагляд.
Проте Антоніна чинила опір цій ідеї, насолоджуючись нещодавно набутою свободою і відновленими відносинами з чоловіком. Вона вважала, що виконала свої батьківські обов’язки, і сумувала за незалежністю. Марина заперечувала, нагадуючи матері про те, на які жертви вона пішла заради молодших братів та сестер у ранньому віці.
Перед Антоніною постала моральна дилема: підтримати амбіції доньки ціною здобутої свободи чи відстоювати власні межі, що може спричинити загострення відносин. Її чоловік, ставлячись до всіх дітей однаково, не схвалював цієї ідеї, оскільки Марина не була його біологічної дочкою.
І хоча в багатодітних сім’ях часто допомагають старші, пропозиція Марини змусила Антоніну задуматися про межі, зобов’язання та баланс між самопожертвою та самореалізацією. Ситуація порушила питання: Що таке батьківські обов’язки, особливо коли діти самі стають батьками?