Декілька днів тому ми з сином відвідали місцевий парк, залучені його чудовою пісочницею. Озброївшись нашими відерцем, лопаткою та формочками, мій син з радістю почав ліпити пісочні фігурки. Хлопчик трохи старшого віку, мабуть, зачарований роботою мого сина, підійшов і почав копати руками. Раптом я почула ззаду: -Любий, візьми у хлопчика лопату. Я була спантеличена її словами. – Сонечко, ти можеш поділитися своєю лопаткою з хлопчиком?
– Обережно запитала я свого сина. Мій син люб’язно запропонував йому одну зі своїх лопаток. Однак, на мій подив, та жінка схопила нашу оригінальну лопатку, передала її своїй дитині і викинула ту, якою поділився мій син. -Навіщо ви це зробили? – Запитала я. -Йому не повинна дістатись найгірша лопатка – заперечила вона. – Але вони повністю ідентичні, просто різного кольору. І взагалі вони наші – відповіла я, намагаючись зберігати холоднокровність.
Незабаром вона закурила цигарку, необережно випустивши дим у бік дітей, що грають. Мій син почав кашляти. – Чи не могли б ви, будь ласка, курити подалі від дітей? -Де я курю – не твоя справа – огризнулася вона у відповідь. Ситуація швидко загострилася. Коли ми спробували піти, вона стала агресивнішою. Несподівано втрутився чоловік: -Марино, заспокойся! Пізніше він пошепки вибачився переді мною, згадавши про непередбачувану поведінку своєї дружини після пологів. Коли ми йшли, її глузування все ще тривало. Я прошепотіла цьому чоловікові: – Бажаю вам терпіння.