У нас з сестрою Тамарою було спокійне сімейне життя, бо наші батьки дуже любили одне одного. Хоча я й була молодшою, я першою вийшла заміж. Наші батьки прийняли щедре рішення спільно придбати для нас з чоловіком однушку. Згодом наша маленька сім’я збільшилася, у ній з’явилися двоє дітей, Марта і Ксенія, і нам стало тісно. Ми не мали коштів на модернізацію, тож обходилися тим, що в нас було.
Тамара вийшла заміж пізніше та жила з нашими батьками у їхньому просторому будинку, де виховувала свого сина Валеру. Батьки дуже цінували, коли вона та її родина були поряд, особливо, коли їхнє здоров’я погіршилося. Після того, як наші батьки померли протягом шести місяців, нам відкрилося дивовижне одкровення. Незважаючи на те, що Тамара розраховувала успадкувати сімейний будинок завдяки своїй турботі про наших батьків, у заповіті було зазначено, що будинок відходить нам обом. Це викликало серйозну напруженість, оскільки сестра вважала, що будинок повинен належати тільки їй, тому що наші батьки вже допомогли мені купивши квартиру.
Я запропонувала продати будинок і поділити виручені гроші, але Тамара не погодилася, запропонувавши мені відмовитися від спадщини. Наші розбіжності переросли у повноцінну ворожнечу, знищивши всяку подобу гармонії, у якій нас виховували. Після року конфліктів і безуспішних переговорів, у яких брали участь навіть адвокати, Тамара запропонувала викупити мою частку за суму, набагато нижчу за її вартість – недостатню навіть для покупки чверті квартири. У результаті будинок був юридично оформлений на нас обох – і тепер вона запропонувала мені оплачувати половину комунальних платежів, оскільки нерухомість була у спільній власності. Наша суперечка триває вже кілька років, перетворивши нас з люблячих сестер на противників. Моя сім’я, як і раніше, тісниться в нашій маленькій квартирі, не маючи змоги будувати плани на майбутнє. Тамара теж не поступається, затягуючи наш конфлікт на невизначений термін.