Мами є для нас найдорожчими людьми на світі, але, хоч як це не парадоксально, ми приділяємо їм дуже мало часу. Візити моєї бабусі до своєї матері тривали три дні: поїздка в кінному екіпажі, день спільних розповідей на кухні та в саду, і день на дорогу назад. Візити моєї матері до бабусі скоротилися до двох днів, що полегшувалося поїздками на потязі, що дозволяло прибувати ввечері, обмінюватися новинами і їхати наступного дня.
На відміну від цього, мої візити до матері вкрай нетривалі – лише півгодини, незважаючи на невелику відстань. Я приїжджаю на машині і проводжу з нею від сили десять хвилин, через вимоги моїх дітей і безлічі справ по дому, включаючи покупку продуктів. Хоча вона має мобільний телефон, знайти час для повноцінної розмови з нею все одно непросто.
За її мовчазним розумінням я відчуваю, який біль завдають їй мої поспішні візити, і жалкую про те, що не можу виділити навіть п’яти хвилин для щирої розмови з рідною людиною. Розмірковуючи про зміну тенденцій, що переходять від триденного перебування до швидкоплинних візитів, я замислююся про майбутнє, ставлячи одне питання: а скільки часу моя підростаюча дочка проводитиме зі мною?