Під час навчання в університеті я почала зустрічатись із однокурсником Петром. Незабаром після закінчення навчання він зробив мені пропозицію. Ми призначили дату нашого весілля лише за місяць до події. Більшість приготувань була зроблена: моя сукня, місце проведення та транспорт. Але потім Петро оголосив щось немислиме та незрозуміле для мене: “У нас не буде спільного бюджету. Ми розділимо все, включаючи комунальні послуги та особисті речі”.
Я була захоплена зненацька. Хіба ми не мали стати єдиним цілим у шлюбі? Навіщо нам ділити наші фінанси? І все-таки, незважаючи на мої сумніви, я переїхала до нього. По мірі розвитку наших відносин мені ставало дедалі більше не по собі. Незважаючи на те, що я працювала, я не могла керувати витратами, особливо з огляду на те, що дитина на підході? Чи Петро взагалі не сприятиме задоволенню потреб дитини – я не знала.
Деякі мої колишні хлопці дійсно трохи допомагали мені, наприклад, дарували мені старий iPhone або катали на мопеді. Нинішня фінансова дилема була болісною. Обговорюючи це питання із подругою, вона висловила своє потрясіння. -А чому ти ще з ним, якщо він відстежує всі витрати? Що це за чоловік, який не дбає про елементарні зручності своєї дружини? – Запитала вона. У міру наближення дати нашого весілля мої фінансові проблеми зростали. Частина мене хотіла порвати з Петром, і думка про ретельний контроль за кожною витратою викликала мене в жах. Я ніколи не прагнула бути золотошукачкою, але нинішня ситуація здавалася безрадісною. Невже гроші – це єдина опора у шлюбі?